Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Їхні підсумки були ретельно проаналізовані та узагальнені. На їх основі була розроблена теорія нових видів бойових дій - наступу й оборони в умовах застосування ядерної зброї, уточнено наявні та створено нові підручники й довідники.»

Тут ми підійшли до головного: крім піддослідних тварин були на тих навчаннях ще й люди. Там були війська. Одні дивізії оборонялися в умовах реального застосування ядерної зброї, інші наступали. Загальне число учасників - 45000 душ. 45000 молодих здорових чоловіків. Є дані, що тільки учасників наступу було 45000. Ще й оборонялися 15000. Дані про те, що загальна кількість учасників була 60000 зустрічаються неодноразово. Приклад: газета «Час» 27 січня 2001. Офіційні джерела мовчать. Сам я схиляюся до другої цифри, але поки вона не підтверджена офіційно, зупинимося на першій.

Обороні належало в окопах, траншеях і бліндажах пережити ядерний вибух в безпосередній від себе близькості. Крім того - «бути в готовності закрити пролам в обороні "синіх", що утворилась у результаті ядерного удару, нанесеного "червоними". («Красная Звезда» 9 липня 1992). А наступу належало через епіцентр вибуху пройти крізь оборону умовного противника, як по проспекту.

Хід навчань описаний так. «Тиша навколо вражала. Світило сонце, трохи ворушилися листя чагарника. А десь високо в небі вже йшов літак-носій з атомною бомбою... У кожного були свої, індивідуальні відчуття, але сума їх вкладається у два слова: "Сильно хитнуло"... І ось нарешті - сигнал до атаки. Перше, що впало в очі після перебування під землею, - це величезна, в півнеба хмара, її знизу ніби підштовхувало вгору стугонливе багряне полум'я, воно змінювалося в кольорі, ставало малиновим, менш яскравим і все клубочилося, піднімалося вище, захоплюючи за собою, засмоктуючи з землі стовп пилу і всього, що там ще було. Вражало й інше: змінилася до невпізнання попереду лежить місцевість... Земля була рівна, всипана камінчиками, ніби зорана. Подекуди оплавлені. Місцями курилася. Ніякої рослинності або чого-небудь іншого... І ось несподіванка: рентгенометр майже не реагує на випромінювання. Командир танкового взводу з тривогою доносить по радіо: прилад несправний. Та ж історія з іншими приладами... По дорозі ближче до епіцентру вибуху бачили кілька танків, серед яких були й важкі. Деякі з них поплавились і ніби просіли в землю, інші відкинуті з місця на десятки метрів, лежали вгору гусеницями. Траплялися просто горби. Які об'єкти там поховані вибухом - не можна було навіть здогадатися. Потім бачили обвуглену вівцю, яку витягли з землі сапери...» («Красная Звезда» 29 вересня 1989)

Всі, хто залишив спогади, розповідали приблизно те ж саме: «Раптово я відчув смужкою шиї, не закритою маскою, легкий дотик тепла: приблизно таке відчуття відчуваєш на пляжі, коли сховане деякий час сонечко виходить з-за хмари. Зрозумів: вибух відбувся. Через кілька миттєвостей послідувало його звукове вираження ... Ударна хвиля пронеслась, і я з командою: "Розрахунки, до гармат!" вискочив із траншеї. Високо над головною позицією оборони "противника" клубилась і переливаючись, розвертаючись з величезної киплячої кулі, в якій ще вирувало полум'я, до небес піднімалася колосальна фантастична хмара. Гриб був схожий на той, з картинок, але скільки він випромінював злої сили. Який жах вселяв у свідомість очевидця!... На навчаннях були присутні міністри оборони країн народної демократії і вони повинні були добре чути симфонію бою у глибині оборони "противника". Навантаження на кожен ствол виходило з допустимих меж, стріляні гільзи приварювалися до казенника, викидачі не спрацьовували. До кінця навчань доводилося вибивати гільзи ломом і знову збирати буквально розсипані після кожного пострілу затвори. Звичайно, після такої "експлуатації" гармати підлягали списанню... Те, що ми побачили, не піддавалося опису й не вкладалось у свідомості, до цього неможливо звикнути і неможливо забути... По дорозі до епіцентру можна було спостерігати картину нещадної розправи атомного демона над природою у всій її огидній повноті і оголеності. Спочатку ліс (дуб, граб, в'яз) зустріли нас своїм зів'ялим і зморщеним листям, зламаними гілками і кронами. Далі йшов бурелом, де кожне дерево лежало відповідно до напрямку вибухової хвилі. Ближче до епіцентру весь ліс був перетворений на тріски та дрібні уламки, що тепер можна бачити на деяких лісозаготівельних ділянках наших борців з природою. І нарешті, - пустельне й похмуре поле, утрамбоване як муштровий плац, з оплавленою поверхнею, з маленькими отворами від спопелілих або віднесених атомним ураганом дерев... На оплавленому ґрунті лежали зірвані танкові башти, поставлені "на попа", подібно до сірникових коробок, корпуси бойових машин, скорчені гарматні лафети, зав'язані хитромудрими вузлами гарматні стволи, зім'яті, як старі носові хустки, кузови бронетранспортерів та автомобілів. Ми відвідали спеціально обладнаний за 1200 метрів від епіцентру ротний опорний пункт з розвиненою системою ходів сполучення, солідним накатом і укриттями для гармат і особового складу. Він зберігся, але ударна хвиля зруйнувавши перегородки, проникла в усі його відсіки і забила піском приміщення. Чохли гармат були зірвані, артилерійська оптика засвічена, а від пари коней, прив'язаних у конов'язі біля входу до споруди, залишилися тільки вуздечки - бідолахи-коні полетіли в небуття. Я бачив уривки цих вуздечок, і вони мені врізалися в пам'ять на все життя.» (Геннадій Амбразевич. «Независимость» 23 квітня 1997)