Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Дивує і жуковський плач. Хочеться поплакати, закрийся на ключик, поплач вдосталь. Але не при гостях же!

Жуков - мародер і розкрадач народного надбання. Будь-якого солдата, офіцера, генерала поставили б до стінки навіть за тисячну, за мільйонну частку того, що накрав Жуков. Але Сталін Жукова не розстріляв, не посадив, не заарештував, погони не зірвав, у той момент ще навіть не конфіскував награбованих діамантів. А Жуков уже плаче.

У Москві Жукову роботи немає. На посаду мислителя він не тягне. До Німеччини його посилати не можна. Він вже прокрався на Німеччині, і під його керівництвом радянські війська в Німеччині розклалися до ступеня повної нездатності воювати. Сталін ставить його на військовий округ. І Жуков пустив сльозу. Мерецков і Рокосовський свого часу пройшли через арешт, тортури, камеру смертників і навіть через імітацію розстрілу. Вони ж не знали, на який розстріл їх тягнуть, - на туфтовий чи справжній. Вони пройшли через це. А якби з Жукова погони зірвали, як би він тоді себе вів?

Полковник К. К. Тєлєгін продовжує розповідь про те, як плакса Жуков зустрічав новий 1947 рік: «Годині о другій ночі несподівано приїхали В. В. Крюков та Л. А. Русланова, "втекли" як пояснила Лідія Андріївна, з якогось вечора, де вона виступала. Людина рідкісної чуйності, вона відразу ж вловила настрій присутніх, розгорнула принесений з собою великий пакет і кинула на стіл двох впольованих тетеруків

– Я бажаю, Георгій Костянтинович, - сказала вона, - щоб так виглядали всі твої вороги!» (Наш сучасник. 1993 № 5 стор.16)

Ох, які сміливі в Жукова друзі! І які дурні. Потрібно знати, що дача Жукова прослуховується. А якщо цього не знаєш, то потрібно припускати, що справа йде саме так. І тріпати язиком, виходячи з припущення, що твоя балаканина буде докладеною куди слід.

На святковому столі Жукова - два тетереви з простреленою головою. Лідія Андріївна Русланова бажає Жукову щоб саме так, з простреленими головами, лежали його вороги.

Хто ж Жукову ворог? Хто усунув Жукова від німецької годівниці? Хто товариша Жукова до сліз довів?

Їх, лиходіїв, двоє. Як і вбитих тетеревів. Один лиходій - міністр державної безпеки СРСР Абакумов Віктор Семенович. Він намагається розібратися з крадіжками Жукова, Тєлєгіна, Сєрова та їх багатотисячного оточення.

А другий лиходій, що відвадив Жукова від німецької халяви, - це один чоловік Джугашвілі на прізвисько Сталін.

І ось Русланова бажає Жукову, щоб його вороги лежали з простреленими головами... Такі слова доповідали в першу чергу Абакумову. А Абакумов доповідав Сталіну. Крім того, ті ж слова доповідали по інших каналах в першу чергу особисто Сталіну. А Сталін потім слухав доповідь Абакумова і перевіряв його: не переплутав чого, про все чи доповів?

Уявіть себе товаришем Сталіном. Прокидаєтеся ви до полудня 1 січня 1947 року. Голова болить після вчорашнього. А вам доповідають, хто, що й кому вчора бажав, вказуючи на величних жирних птахів з довгими хвостами і простреленими головами.

Тепер запам'ятаємо найближче коло Жукова. Запам'ятаємо тих, хто з ним зустрічає Новий рік. Генерал-лейтенант К. Ф. Телєгін з дружиною, генерал-лейтенант В. В. Крюков та його дружина співачка Русланова Лідія Андріївна. Ця зграя пов'язана не великими ідеалами, а загальним злодійським інтересом.

У важку хвилину навколо Жукова нікого не було. Крім злодіїв.

Минуло кілька років. Немає більше Сталіна. Голову йому не прострелили, але померти допомогли. Ненависному Абакумову, який намагався боротися з крадіжками у вищих ешелонах влади, голову таки прострелили. Як тетереву.

А Жуков піднявся майже на саму вершину влади. Жуков - міністр оборони СРСР і один з двох найголовніших лідерів країни. Він поки змушений ділити владу з Хрущовом. Він поки не отримав можливості розстрілювати неугодних. Але його жорстокість вже випирає і перехоплює через всі краї та всі межі. Жуковські візити у військові округи і на флоти були розгромними. Ось тільки дві поїздки Жукова в 1957 році. Одна - на Північний флот. Інша - на Балтику. Перша поїздка п'ять днів. І друга - п'ять. За десять робочих днів Жуков особисто розжалував і вигнав зі Збройних сил 273 офіцери, генерали й адмірали. Це - по 27 людей у день. Зрозуміло, Жуков рвав погони не з лейтенантів. Не його це рівень. Він гнав без пенсії із Збройних сил командирів крейсерів, підводних човнів і есмінців, командирів з'єднань кораблів і їх заступників, командирів полків, бригад і дивізій морської авіації і берегової оборони. Якщо Жуков усі ці десять днів і ночей взагалі не спав, тоді кожну годину він зривав погони з одного старшого офіцера, з генерала або адмірала. А якщо він трохи спав, то темпи зривання погонів у решту годин були вищими. Якщо припустити, що Жуков працював по десять годин на добу без перерв, то кожні 20 хвилин він здирав з когось лампаси або погони. При такій інтенсивності праці чи міг він займатися ще чимось? На все інше вже й часу не залишалося. Втім, якщо він на розбір кожної справи витрачав не всі 20 хвилин, а хвилини дві-три, тоді йому часу залишалось і на п'янку, і на дівок, до яких він був вельми здатний.