Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

– Спасибі, що приїхали. Я багатьох обдзвонив. Але всі з різних причин відмовилися...

Настрій і в Георгія Костянтиновича, і в Олександри Дієвни було настільки пригніченим, що приховати це, при всьому їх бажанні, вони не могли. А після традиційного тосту: «З Новим роком, з новим щастям!» і келиха шампанського Георгій Костянтинович опустився в крісло і раптом гірко заплакав... І тоді мама витягла з сумочки хустинку й почала витирати сльози, заспокоювати Георгія Костянтиновича. З великими труднощами він узяв себе в руки.» (Наш современник . 1993. № 5. Стор.16)

Але ж нема за чим плакати. Тобі дали під командування військовий округ. У мирний час ця посада досить висока для полководця будь-якого рангу. Вся армія, мільйони людей після війни знижені в посадах, а то і взагалі викинуті з армії. І ніхто не плаче. Крім Жукова.

І якщо в минулому році за цим столом сиділа «маса людей», а тепер - два гості, то в цьому винен тільки сам Жуков.

Перш за все, - твоє місце серед підлеглих. Якби залишився Жуков в Одесі, то на Новий рік до нього прийшли б усі генерали управління та штабу округу. Жуков для них командир, запрошення до нього - велика честь. Але Жуков не бажає знатися з тими, хто йому не рівня, а в кращі будинки Москви його «пущать не велено». Ось він і сидить за порожнім столом. І в гості до нього московські товариші не поспішають. Всі його вчорашні дармоїди шарахнулись від нього, як блохи з вистигаючого трупа. І це вина Жукова. Майже всю війну Жуков був заступником Сталіна, а перед війною він був начальником Генерального штабу. У його підпорядкуванні перебувала вся армія, через яку за час війни пройшло майже тридцять мільйонів людей. Кожного з них Жуков міг наблизити до себе, підняти на будь-який рівень, зробити своїм підлеглим і другом. Практично весь вищий командний склад Червоної Армії за час війни був змінений, причому не один раз. Обирай будь-якого! Перевіряй у справі, піднімай вище або жени геть. Жуков гнав від себе сильних людей, тих, які не соромилися мати власну думку, тих, які мали сміливість заперечувати. А наближав до себе Жуков лизоблюдів і холуїв. Всі вони виявилися флюгерами. І нічим більше ці плазуни бути не могли. Подув вітерець в інший бік, і на одному гектарі з Жуковом не виявилося нікого. І генерал-лейтенант Телєгін з дружиною в гостях у Жукова не тому, що дружба тут нерозривна. Тут інша причина. Зовсім недавно Тєлєгін був членом Військової ради Групи радянських окупаційних військ та радянської військової адміністрації в Німеччині. У Головному політичному управлінні Радянської Армії він був людиною № 2. Вище нього за положенням був тільки сам начальника ГоловПУР'у. Тєлєгін, як ми пам'ятаємо, повинен був стежити за моральним станом усіх радянських воїнів у Німеччині, починаючи з Жукова, і подавати особистий приклад праведної поведінки. З цими обов'язками Телєгін не впорався. Він не припиняв крадіжки Жукова і сам прокрався. В особливо великих розмірах. Жукова Сталін прибрав з Німеччини. Але прибрав і Тєлєгіна. І відправив Сталін Тєлєгіна на курси удосконалення політичного складу... Вчора Тєлєгін - друга людина в ГоловПУР'і, сьогодні - школяр серед початківців партійних і комсомольських працівників. Вищих керівників Сталін посилав на навчання тільки на знак жорстокої немилості. Зазвичай виліт на навчання передував арешту. Так було з генерал-лейтенантом Павлом Ричаговом. Сьогодні Сталін вірить Ричагову, і Ричагов - заступник наркома оборони. А завтра Сталін в Ричагові розчарований, і посилає його вчитися в академію. За одну парту з капітанами і старшими лейтенантами. Це приниження перед арештом. Повчився кілька місяців? Вистачить. В один гарний день під час перерви між заняттями - тебе зустрінуть бадьорі хлопці і візьмуть під білі рученьки.

Саме цей сценарій чекав Тєлєгіна. Навчатися на курсах удосконалення йому залишилося зовсім недовго. Його арешт уже вирішений. Цього ні Тєлєгіну, ні численним його друзям знати поки не дано. Але друзі Тєлєгіна вже кинулися від нього в усі боки настільки ж борзо, як і від Жукова. Тєлєгін з дружиною збиралися зустрічати Новий рік удвох, але подзвонив Жуков. До нього й поїхали.

Висловлюю припущення, і можете зі мною не погоджуватися: якби Сталін не скинув Тєлєгіна з тих захмарних висот, якби Тєлєгін все так же був великим начальником, а не слухачем курсів політграмоти, то він до Жукова в гості теж не поїхав би.

Заперечують, що це ми все про особисті якості та риси характеру Жукова? Чи не час про стратегію? Ні, товариші. Ми говоримо не про риси характеру. Ми говоримо про полководницькі здібності нашого героя. Підбір і розстановка кадрів - найважливіша сфера діяльності полководця. Розумний вольовий полководець таких же собі й підлеглих підбирає. Знову і знову звертаюся до великого Макіавеллі: «Про розум правителя насамперед судять по тому, яких людей він до себе наближає». Жуков - на білому коні, і навколо натовп друзів, яких він вибрав сам. Трохи хитнувся Жуков у сідлі, і пурхнули друзі, як горобці. Ось мудрість Жукова: в його оточенні виявилися одні пройдисвіти. Сильних, вірних, мудрих і чесних людей поруч з ним чомусь не виявилося.