Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Сталін бачив гниття і знав, що в цій справі допоможе тільки рішуче хірургічне втручання.

Починати треба було з найсильнішого олігарха. З Жукова.

Сталін робить перший крок проти Жукова, - переводить його в Москву. Для Жукова була спеціально придумана посада - Головнокомандувач Сухопутних військ. Така посада армії не потрібна. Без цієї посади жили завжди. Все одно накази з Москви, з Міністерства оборони передаються прямо у військові округи. Між Генеральним штабом та штабами військових округів непотрібна проміжна ланка у вигляді Головного командування Сухопутних військ. Це п'яте колесо у возі. Сталін придумав таку посаду, щоб без шуму прибрати Жукова з Німеччини. Щоб без Жукова взяти за горло злодіїв і мародерів, які грабували Німеччину. Через деякий час з Москви Сталін відправляє Жукова командувати Одеським військовим округом.

Повторюю, у той час було не соромно маршалу командувати військовим округом. Багато їх розвелося, маршалів. Не було їм усім у Москві роботи. Тому Конєв - у Львові. Говоров - у Ленінграді. Мерецков - на Далекому Сході, в уссурійських сопках. Малиновський - у Читі. Тимошенко - в Барановичах. От, де!

А Жуков в Одесі.

Погодимося, Одеса - це все ж не Чита, не тайга уссурійська і не Барановичі. Але ж і в Забайкаллі, і на Далекому Сході, і в Барановичах сидять маршали куди більш талановиті, ніж Жуков. І їм не прикро.

Одному тільки Жукову прикро.

Кожен любить себе, кожен береже своє життя і свій успіх. Однак людина позамежної жорстокості любить себе в багато разів більше, ніж це властиво звичайним людям. Жуковський кар'єризм, бонапартизм і самолюбство - явища особливого порядку. Але відомо, що садизм і боягузтво нероздільні. Він любив себе і жалів так, як мало хто себе любив і жалів.

Сталін, Жукова не розстріляв, не посадив, не вигнав з армії, він навіть не зачепив ні звань Жукова, ні нагород. Сталін послав Жукова командувати Одеським військовим округом. І ось настає новий 1947 рік. Жуков зустрічає його чомусь не в Одесі, а на своїй підмосковній дачі. Кожен знає, що в свята трапляються найнеприємніші пригоди, у свята боєготовність військ знижується, тому всім командирам від взводу і вище належить бути поруч зі своїми підлеглими. Але командувач Одеського військового округу Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков зустрічає Новий рік далеко від Одеси, далеко від військ, які йому довірені.

Так, тебе Жукове, зовсім трохи знизили, тобі дали посаду, яка за твоїм уявленням, ображає гідність. Але в такому становищі знаходиться вся армія. Багато з тих, хто недавно командував полками і батальйонами, взагалі з армії вигнані. Молодість пройшла, на пенсію рано, здоров'я і нерви на війні залишились, і ніякої професії за душею. Їм як?

Ти, Жукове, військова людина. Ти повинен виконувати обов'язки, які на тебе покладені, ти зобов'язаний служити там, куди тебе послали. У службі військовій завжди можуть бути повороти. Солдат службу не вибирає. Куди пошлють, там служи. Не вішай носа! І якщо ти батько-командир, ти повинен бути зі своїми підлеглими. У тебе в Одесі - управління та штаб округу: твої заступники, начальники родів військ, начальник штабу, начальники відділів штабу. Всі вони - фронтові генерали. Всі - в орденах. Збери їх з дружинами на своїй дачі під Одесою, випий з ними горілки чи ще чогось, закуси, ще випий, поговори з ними по-людськи, пограй їм на гармошці. Можливо, і веселіше служба піде. Можливо, все ще виправиться.

Але ображений Жуков, покинувши свій округ, відлетів до Москви.

І тут святкує Новий рік. Запросив багатьох, але прийшов тільки генерал-лейтенант К. Ф. Телєгін з дружиною. Це той самий Тєлєгін, який по партійній лінії мав наглядати за Жуковом в Німеччині. Розповідає син генерал-лейтенанта Тєлєгіна полковник К. К. Телєгін: «Та ж дача зустрічала їх якоюсь тривожною тишею. Георгій Костянтинович вийшов на ганок, провів у передпокій, допоміг мамі зняти шубу, відкрив двері у знайому велику кімнату, і, як сказала мама, вона здригнулася від побаченого: щедро сервірований рік тому величезний стіл, за яким тоді сиділа маса людей, зараз був порожній . Лише дальній його кут був застелений скатертиною, на якій стояло чотири прилади. Георгій Костянтинович якось винувато подивився на гостей, сказав: