Різун Богданович - Беру свої слова назад

Жертвами звірячої жорстокості і легендарного хамства Жукова були не тільки солдати, офіцери, генерали і маршали. Діставалося й іноземцям.

Борис Січкін продовжує розповідь: «Після закінчення війни на честь Перемоги було влаштовано бенкет для іноземних делегацій. Виступав французький міністр, який довго хвалив Радянську Армію і потім багато приємних слів казав на адресу Жукова. Жуков узяв слово і почав говорити. Перекладач перекладав промову Жукова на французьку мову. І раптом Жуков зупинив перекладача і сказав, що не треба перекладати його. Вони, мовляв, і так зрозуміють без перекладача, тому що рано чи пізно французи будуть танцювати під нашу дудочку. Багато хто остовпіли. Маршал взагалі не вирізнявся дипломатичністю. А тут , ймовірно, позначилася кількість випитого.

В цей же вечір Георгій Костянтинович допустив ще одну нетактовність стосовно французів. Французький міністр підійшов до Жукова і запропонував тост. Жуков відмовився пити і, передавши генералу Чуйкову свій келих вина, доручив йому випити з французом» (Б. Січкін. Я з Одеси, здрастє... С. 83).

Війна Радянського Союзу за світове панування була програна. У тому числі і з вини Жукова. Але амбіції залишилися. Напевно, тільки в Жукова: скоро я Францією правити буду!

Комуністи кажуть: ось які ми миролюбні. Могли б у 1945 році викинути американців з континенту, але не стали цього робити. Могли б Францію з Італією в комунізм звернути, та не захотіли...

У 1945 році Радянський Союз був розорений війною. Кілька поколінь молодих чоловіків були винищені практично повністю. В армії не було кому служити. Останній військовий призов служив в армії з 1945 по 1953 рік «без терміну давності». Ніхто не знав, коли відпустять. Якби не помер Сталін, то хлопці служили б і далі. У країні вибухнув голод 1947 року. Промисловість і транспорт були зруйновані, село розорене і знекровлене. В американців була бомба. У нас її не було. Кажуть, мало в них було бомб. Правильно. А багато вам треба? І якщо мало, то вони б через рік-другий додали б. А у нас все одно поки що нічого не було. Але коли бомба і з'явилася, не було для неї носія.

В американців був океанський флот. У нас його не було. В американців була стратегічна авіація. У нас її не було. Навіть без атомної бомби вона могла заподіяти незліченні біди. В американців була величезна сита армія. У нас - незліченні армії калік та інвалідів, яких було нічим годувати.

Американці могли нас дістати з будь-якого напрямку, а нам до Америки як дотягнутися?

І ось Жуков мріє про Францію. Мріяти можна, тільки базікати треба менше.

За такі витівки щодо офіційних представників чужої країни Сталін мав негайно гнати Жукова з усіх постів.

Не дай Боже свині рогів, а холопу панства.

А ось великий стратег після війни. Борис Січкін в нього нескінченно закоханий. Але те, що він розповідає про Жукова, стратега ніяк не прикрашає і слави йому не додає. "Через кілька хвилин прибіг наш майор. Жуков на нього подивився як на щура. Начальник намагався доповісти, хто він і що він з'явився за розпорядженням, але язик його присох, щелепа тремтіла, очі нічого не висловлювали. Корнєєв був у комі. Жуков сказав, що якщо він ще раз побачить його поблизу свого особняка, то він його потім більше ніколи не побачить і послав його геть. Майор Корнєєв продовжував стояти, не ворухнувшись. Потім несподівано для всіх він відійшов і кинувся тікати з резиденції. Жуков не витримав і засміявся разом з нами. І тут на радощах я затягнув разом з маршалом «Не за пияцтво...» (Б. Січкін. Я з Одеси, здрастє... С. 82).

У чому ж завинив керівник ансамблю майор Корнєєв?

Борис Січкін роз'яснює:

«Жуков любив співати шинкові російські пісні. Найулюбленіша його пісня була «Не за пияцтво, не за буянство і не за нічний розбій...» Зазвичай Корнєєв нас відвозив до маршала Жукова і чекав біля входу в черговій. Якось я на радощах сильно випив і від усієї душі разом з Жуковом почав співати дуетом «Не за пияцтво, не за буянство...» Голос звучав відмінно. У мого голосу не було зовсім оксамиту, але було багато металу. Цього металу могло вистачити мінімум на два металевих заводи. Мій голос був почутий начальником далеко у вартівні. Він не знав, що Жукову подобається мій голос. Йому стало страшно, що я огидним горлопанським звуком пустую в такому відповідальному місці. Начальник викликав мене. Я вийшов і виявив майора в тремтячому стані.

– Борисе, - благально сказав він, - будь ласка, більше не співай. Ти мене підведеш під монастир.