Різун Богданович - Беру свої слова назад

І ось великий стратег з першої зустрічі грубіянить і погрожує своєму помічникові. Між тим майстерня Маріїнського театру начальнику інженерних військ Ленінградського фронту не підпорядкована ніяк. Люди з власної ініціативи зробили макети танків. Підполковник Бичевський при всій своїй могутності не міг наказати цивільним майстрам виготовити за ніч ще сто макетів. Немає в нього над ними влади. Але Жукова це не цікавить: не зробиш - під суд підеш...

Своїми діями Жуков показує підлеглим, що ініціатива карається. Не зробили б майстри Маріїнського театру перші п'ятдесят макетів, то все було б чудово. А раз зробили, отже, їм ставлять непосильне завдання і встановлюють фантастичний термін. А начінжу погрожують трибуналом.

Генерал армії Н.Г. Лященко згадує день 18 січня 1943 року. Він тоді був полковником, командиром 90-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії. «Незабаром зателефонував Георгій Костянтинович Жуков. Дізнавшись, що ми вночі збираємося захопити Синявіно, сильно обурився... "Це не виправдання! - жорстко сказав Жуков. І, трохи помовчавши, продовжив: - Уточніть. Сидіть там. Ви навіть звань начальників не знаєте..." Потім я став аналізувати сказане Георгієм Костянтиновичем. Виявляється, Жукову цього дня було надане звання Маршала Радянського Союзу - і я цього дійсно не знав» («Красная звезда», 16 травня 2000 р.).

І звідки було знати? Фронт. Війна. Газети доходять через тиждень, якщо не через два. І то не все. І не завжди. Слухати передачі Москви не виходить. Бій іде. Та й повідомлень про надання військових звань під час війни по радіо не передавали. Було тільки одне джерело, з якого можна було дізнатися про найбільшу радість, про надання видатному генію стратегії маршальського звання. В той день, 18 січня 1943 року, московське радіо передало повідомлення Радінформбюро про прорив блокади Ленінграда. В довгому повідомленні розказано про дії радянських військ, про оборону противника і про те, як її проривали, названі імена командирів, що відзначилися, перераховані трофеї і звільнені населені пункти. Серед іншого було сказано: «Координацію дій обох фронтів здійснювали представники Ставки Верховного Головнокомандування Маршали Радянського Союзу тов. Жуков Г.К. і тов. Ворошилов К.Є.» (Повідомлення Радянського Інформбюро. Видання Радінформбюро. М., 1944. Т. 4. С. 48).

Треба було володіти загостреною увагою, щоб у гуркоті бою вислухати безліч цифр, імен, назв і вловити нюанс: Жуков названий не генералом, а маршалом. Полковнику Лященку в той момент було не до нюансів і не до переможних повідомлень. Справа в тому, що для прориву оборони Ленінграда треба було захопити Синявіно. Це прокляте Синявіно радянські війська штурмували з вересня 1941-го до січня 1943 року. Кістки радянських солдатів там лежали пірамідами. Це я не для красного слівця. Термін «Синявінські висоти» під час війни набув нового сенсу. Раніше під цим розуміли підвищену місцевість, а під час війни - купи тіл радянських солдатів. Після війни деяких поховали. Але не всіх. У нас все просто - втрати рахуважати за числом похованих. А ті, яких не поховали? Ті не враховуються. Ті з статистики випали. Так ми військову історію і вивчали. Мені у Військово-дипломатичній академії Радянської Армії пояснювали: в районі Синявіно обійшлися майже без втрат. Там поклали тисяч сто, не більше. Пропорційно до числа вбитих там мало бути тисяч триста-чотириста поранених і покалічених. Сам же Георгій Костянтинович питання втрат під Синявіно обійшов боком.

Але правда не тоне. Навіть «Красная звезда» (11 грудня 2001 р.) змушена визнати: невелика кількість похованих солдат - це одне, а якщо згадати тих, кого не поховали, то вийде щось інше: «Синявінські висоти наші війська штурмували і в 1941-му, і в 42-му, і в 43-му. Тут була прорвана блокада Ленінграда. Тому загиблих неміряно - хоча офіційно поховані 128 390 бійців і командирів». Потрібно пам'ятати, що ховали тих, хто впоперек дороги лежав. А до тих, хто в кущах та канавках, руки не доходили. Їх не ховали, а тому в статистиці і не враховували. Ось тому й виходить, що втрат там майже не було. Всього лише 128 тисяч убитих.

І ось 18 січня 1943 року Жуков відрапортував, що Синявіно нарешті взято і блокада Ленінграда прорвана. І тут же пролунало довге повідомлення Радянського Інформбюро, в якому сказано про взяття Синявіно, а Жуков названий маршалом.

Залишалося зовсім небагато: це саме Синявіно взяти. Здійснити це маленьке диво, зробити те, що вже тисячу разів оберталося кривавим провалом, належало 90-й стрілецькій дивізії полковника Лященка. Слід було дійсні події підігнати під переможні повідомлення. Ясно, що полковнику Лященку, якому випало робити справу, не давало особливої радості вслухатися в повідомлення про те, що справу вже зроблено, що найбільший стратег за взяття Синявіно (яке не взяте) вже проведений в маршали.