Різун Богданович - Беру свої слова назад

22 вересня Жуков і Жданов направили Військовій Раді 8-ї армії шифровку. У складі Військової Ради - командувач 8-ї армії генерал-майор Щербаков В.І., член військового Ради дивізійний комісар Чухнов І.Ф., заступник командувача армії генерал-лейтенант Шевалдін Т.І. і начальник штабу генерал-майор Кокорєв П.І. Ось завершальні фрази: «...Така військова рада цілком заслужила суворого покарання, аж до розстрілу. Я вимагаю: Щербакову, Чухнову, Кокорєву виїхати в 2 дно, 11 сд, 10 сд і особисто вести їх у бій. Шевалдіну і Кокорєву попередити командирів усіх ступенів, що за самовільне залишення Петергофа будуть розстріляні, як боягузи і зрадники. Всім оголосити - ЖОДНОГО кроку назад» (ВІЖ. 1992. No 6. С. 18). Це - п'ять днів Георгія Костянтиновича. Це дещо з того, що збереглося в архівах. Але не все ж збереглося, і не все доступне. Та й не всі злодіяння святого генія фіксувалися в архівних справах.

Жуков був у Ленінграді трохи більше трьох тижнів. І щодня - розстріли, розстріли, розстріли. І погрози розстрілу всім - від командувачів армій до рядових бійців. Накази Жукова про розстріли - то таємні, то цілком таємні. В залежності від того, якій категорії командирів вони адресовані. І тут же - накази про розстріли нетаємні, для всіх бійців і командирів. А ще накази про те, щоб заступники командувачів армій і начальники армійських штабів особисто вели в бій стрілецькі дивізії або дивізії народного ополчення (дно). Попереду на баскому коні! Так учить Жуков!

Ось вам і вся стратегія. Ось вам і перевага жуковської оперативно-стратегічної майстерності над виучкою гітлерівських генералів. Уже гітлерівці явно до таких висот військового мистецтва не дійшли. У них начальники штабів армійського рівня особисто в бій дивізії не водили.

Все тут чудово, а незрозуміло ось що: вести дивізію можна в наступальний бій. А в обороні її нікуди вести не треба. Якщо (за Жуковом) Ленінград знаходився в критичному становищі, то став війська в оборону. Згадаймо книжку дитинства «Острів скарбів». Добрих людей на острові жменька, а поганих - ціла зграя. Але випадково в кущах виявився... ні, ні, не рояль. В кущах виявився дерев'яний будиночок, обнесений частоколом. У ньому добрі й засіли. Частокіл від куль рятує, та ще й стінки в будиночка міцні. З віконця висунувся - бабах з мушкета! Вважай, одним ворогом менше. Навіть коли вороги на приступ пішли, то все одно частокіл героїв врятував. Ворогові перелізти через кілки треба. Тут же і бий його по голові! І не можуть усі враз налетіти. Один перескочив, а інший тільки приміряється. Бий їх по одному. Якби герої прийняли бій у відкритому полі проти банди піратів, то загинули б ні за гріш. А стіни врятували.

У Ленінграді у Жукова був не дерев'яний будиночок, а неприступні укріплені райони, форти, капоніри і бастіони. Ось у них і посади свої дивізії! Навіть у звичайному окопі боєць захищений майже повністю. Тільки голова стирчить. І стріляє він з місця. А нападник-ворог - у полі, на повний зріст. Його видно цілком. До того ж задихався: біжить, а на ньому он скільки всього навішали. Оборонець стріляє з місця, з упору. А нападник з ходу, з руки. Якщо ж оборонні війська засіли не в траншеях, а в залізобетонних і броньових казематах, то їм і поготів ворог не страшний - знай собі пострілюй.

От якщо б великий стратег прочитав «Острів скарбів», якби осягнув тактику на рівні пригодницьких книжок для юнацтва, то не гнав би війська з неприступних капонірів і блокгаузів у чисте поле в дурні атаки, та ще й з генерал-майорами і генерал-лейтенантами попереду.

У своїй найправдивішій книжці про війну «Спогади та роздуми» геній стратегії про ці атаки не згадав і не роздумував. І про люті розстрільні накази - теж. А було б цікаво порахувати, скільки він таких наказів за своє життя підписав і скільки людей перестріляв особисто.

У захисників великого полководця на будь-яку гидоту, на будь-який злочин є пояснення і ґрунтовна відповідь: так, визнають вони, були такі накази, але це так, для остраху, це Георгій Костянтинович тільки лякав. Кожен день підписував накази про розстріли, але цим він тільки демонстрував суворість. Ніхто і не думав ці накази виконувати... «Звичайно, Жуков нікого не розстріляв і не повісив. Але обстановка вимагала різких фраз» (Н.Н. Яковлєв. Маршал Жуков. С. 91).

Ох, краще б ви, захисники, такого не казали. Немає нічого більш жалюгідного, ніж командир, який віддає наперед невиконанні накази.