Різун Богданович - Беру свої слова назад

Жуков нічого цього не зробив. Він висаджував десанти зовсім в іншому місці і зовсім з іншою метою. Він планував і проводив спільні удари 8-ї і 42-ї армій з висадкою морського десанту. Були ці удари нетямущими і безуспішними. Вони нічого не вирішували в долі міста і не були спробами прорвати кільце оточення. Виною цьому - тупа впертість генія військового мистецтва. Рішення Жукова не проривати блокаду у вересні 1941 року, коли оборона противника ще не затверділа, немає ніякого обґрунтування, ніякого логічного пояснення.

Пройшли десятиліття. Ніхто не приховує того, що блокада задубіла з вини Жукова, що мільйон життів співвітчизників - на його совісті. Він їх убив.

Виходячи з цього вирішили: а чи не поставити йому, ленінградському душогуба, пам'ятник?

І поставили.

Восени 1964 року, відразу після повалення Хрущова, Центральний Комітет віддав наказ працівникам ідеологічного фронту спорудити Жукову пам'ятник нерукотворний, вознести стратега на величний постамент немеркнучої слави. Інженери людських душ рванули під козирок і кинулися виконувати.

То давнє рішення ЦК КПРС до цього часу не скасовано, тому комуністичні письменники, художники, скульптори завзяття не послаблюють, відповідно до відданого наказу співають оди стратегу, ліплять йому кінні статуї, висікають його профіль у граніті й мармурі, оспівують у романах та дисертаціях, відливають у гіпсі та бронзі. Найпростіше письменникам. Їхній творчий метод нехитрий. Вони розкривають «Спогади та роздуми» і все, що написано в мемуарах Жукова, переказують своїми словами, додаючи від себе ніколи ніким не зафіксовані діалоги, описують стан душі великого полководця і політ його думки. Головне - мати в руках найостанніше видання, щоб, як учив Жуков, вловити дух часу.

Першим на письменницькому фронті відзначився Олександр Борисович Чаковський. Отримавши наказ, він негайно кинувся писати і за кілька років видав запаморочливу серію «Блокада»: кілька книжок по 700-800 сторінок кожна. Зараз ці книжки забуті. А в той час їм зробили гучну рекламу. Розкрутили, як кажуть.

Центральну ідею «Блокади» можна виразити у трьох словах: Жуков врятував Ленінград. Чаковський акуратно переписав з мемуарів Жукова дивовижну історію про те, як стратег прибув на засідання Військової ради Ленінградського фронту, як він сидів, слухав, і ніхто не поцікавився, за яким правом сторонні присутні при обговоренні питань найбільшої державної ваги. Далі у Чаковського - все точно за Жуковом: стратег передав Ворошилову записку Сталіна, тут же вхопив кермо влади і твердою рукою навів революційний порядок. Однією своєю присутністю Жуков обстановку стабілізував, і ворог тут же був зупинений біля самих стін міста Леніна...

Але Чаковський вхопив трохи далі. Він дещо додав від себе.

Не задля того, щоб розкрити і викрити. В жодному разі! І не для того, щоб сказати правду. Мета інша: більш яскраво й помітно зобразити вольовий натиск стратега. За Чаковським, рятівник Ленінграда стратег Жуков одного командира батальйону навіть вилаяв у телефон, щоб той паніку не піднімав.

І все було б добре, але Чаковський переступив грань. Він зважився на нечувану зухвалість: написав, що Жуков цьому командиру батальйону пригрозив розстрілом. Ні-ні. Не подумайте поганого. Нікого Жуков у романі не розстрілював. Нікого не кидав на розправу трибуналу. Він нібито сказав: «Якщо хоч один німець на твоїй ділянці пройде, хоч на танку, хоч на мотоциклі, хоч на палиці верхи, розстріляю! Тебе розстріляю, зрозумів?»

Роман Чаковського дійшов до Жукова.

І найбільший стратег ХХ століття вибухнув.

Жуков тут же настрочив гнівний донос і 27 липня 1971 року направив його в Центральний Комітет секретарю ЦК товаришеві П.М. Демічеву, який тоді був всевладним повелителем над письменниками, клоунами, поетами, жонглерами, балеринами, ілюзіоністами, драматичними і комічними акторами, сценаристами, операторами, робітниками сцени, естрадними виконавцями, диригентами, суфлерами, освітлювачами, скульпторами, хранителями музеїв, художниками та іншими трудівниками фронту культури всього неосяжного Радянського Союзу. У своєму доносі обурений стратег писав: "...На мій погляд, автор, що бере на себе сміливість описувати найважливіші історичні події, і тим більше такого порівняно недавнього минулого, як Велика Вітчизняна війна, повинен бути вкрай обережним, чесним, правдивим і тактовним в описі тих чи інших фактів... У романі Чаковського, присвяченому Ленінградській блокаді, є ряд прямих порушень в описі дійсності, спотворень фактів і перетримувань, які можуть створити в читача неправильні уявлення про цей найважливіший етап Великої Вітчизняної війни... У романі неодноразово проводиться думка, що Радянське командування домагалося виконання наказів не методом переконання, не особистим авторитетом, не звертаючись до патріотичних почуттів бійців і командирів, а під прямою загрозою розстрілу. Виходить, що бійці й командири Червоної Армії виконували накази не як личить комуністам, радянським людям і патріотам , а з почуття тваринного страху, під загрозою позбавлення життя...