Різун Богданович - Беру свої слова назад

Поки Ленінград тримався, у флоту залишався шматок рідного берега, до якого можна притиснутися, з якого по ньому не стріляють. Як тільки противник захопить Ленінград, флоту кінець. Флот виявиться в пастці, в повному оточенні. Як акула в акваріумі. Як вовк на ланцюзі. Як же боєць з гранатометом, замкнений в залізному сортирі.

Повторилася ситуація 1904 року. Порт-Артур - місто, порт, фортеця, морська база. А в гавані - ескадра, яку японський флот загнав у куток і не випускає в море. Якщо противник захопить Порт-Артур, ескадру доведеться топити. Єдине, що могла робити ескадра в 1904 році, - усіма силами захищати Порт-Артур, відтягуючи свою загибель. Єдиний порятунок Балтійського флоту в 1941 році - усіма силами захищати Ленінград і Кронштадт.

Серйозність становища розуміли всі. Без підказок Жукова. Тому задовго до Жукова в Ленінград прибув нарком ВМФ адмірал Н.Г. Кузнєцов. Майже постійно в Кронштадті та Ленінграді знаходився перший заступник наркома ВМФ, начальник головного морського штабу адмірал І.С. Ісаков. Головна їхня турбота - утримати Ленінград. Без Ленінграда найпотужніший з чотирьох сталінських флотів загине. Ось чому за наказом адмірала Кузнєцова негайно після прориву з Таллінна всі сили Балтійського флоту були націлені на підготовку відбиття можливого штурму Ленінграда. Уже в той же день, 29 серпня, командувач артилерії Балтійського флоту контр-адмірал І.І. Грен віддав наказ про приведення всієї корабельної артилерії в готовність до негайного відкриття вогню по берегових цілях на першу вимогу армійського командування. А берегова артилерія флоту такий наказ отримала раніше. Як тільки противник з'явився, артилерія флоту відкрила по ньому вогонь. Це сталося 30 серпня. Цього дня кораблі на Неві і гармати Морського полігону в районі Ржевки на вимогу армійського командування 28 разів відкривали вогонь по берегових цілях, випустивши 340 снарядів калібром від 130 до 406-мм. Наступного дня вогонь флотської артилерії був ще більш інтенсивним. 1 вересня противник вийшов у зону дій берегових батарей форту Красная Горка і потрапив під убивчий вогонь його 305-мм гармат.

Про участь флоту в захисті Ленінграда створений потужний пласт літератури. Розписано й пояснено, чому лінійний корабель «Марат» стояв у ковші Морського каналу, а «Жовтнева революція» - на позиції проти Стрельни, чому крейсер «Максим Горький» займав позицію біля Хлібного молу, а недобудований крейсер «Петропавловськ» - у районі Вугільної гавані. Розтлумачено і обґрунтовано розміщення кожного корабля. Враховано всі стрільби, проведені кораблями, береговими стаціонарними та залізничними батареями флоту, вказані цілі, витрата боєприпасів і результати вогневих нальотів.

Особливу увагу командування флоту надало питанню створення оборонного рубежу на Неві. Був сформований загін кораблів у складі двох новітніх есмінців, чотирьох канонерських човнів, двох торпедних і дванадцяти сторожових катерів, трьох сторожових кораблів, чотирьох бронекатерів і плавучої батареї. Цей загін під командуванням капітана 1 рангу В.С. Черокова зайняв позиції між Смольним і Усть-Іжорою. Крім того, ще в серпні в район Невської Дубровки були перекинуті шість батарей, укомплектованих матросами і озброєних знятими з кораблів 120-мм і 180-мм гарматами. Там же зайняла оборону 4-а бригада морської піхоти.

Вночі на 9 вересня, ще до появи Жукова в Ленінграді, противник намагався форсувати Неву, але був відкинутий і винищений вогнем корабельної та берегової артилерії флоту. 4-а бригада морської піхоти втримала північний берег Неви. Потім протягом всієї блокади Ленінграда німецьким військам так і не вдалося прорватися через Неву.

Минуло понад чверть століття після тих подій, і раптом Жуков оголосив, що нарком військово-морського флоту адмірал Н.Г. Кузнєцов, його перший заступник начальник головного морського штабу адмірал І.С. Ісаков, командувач Балтійським флотом адмірал Трибуц, начальник штабу флоту віце-адмірал Ю.А. Пантелєєв, командувач артилерією флоту контр-адмірал І.І. Грен, командувач ескадрою флоту контр-адмірал Д.Д. Вдовиченко, командувач ОЛС флоту контр-адмірал В.П. Дрозд нічого не розуміли і нічого не робили для захисту Ленінграда. І тільки він, великий Жуков, з'явившись у Ленінграді після того, як ворог був зупинений, нібито віддав наказ зняти частину матросів з кораблів і направити на сухопутні фронти. Крім того, стратегічний геній нібито розпорядився «підтягнути кораблі ближче до міста». І ось тільки після цього, виконавши вказівки видатного стратега, моряки нарешті себе проявили. А без вказівок Жукова вони б мучилися неробством та готували свої кораблі до вибухів.