Різун Богданович - Беру свої слова назад

Ось тому в своїх мемуарах він рвався до Пітера хоч на день, хоч на два раніше. Але як обійти боком офіційний наказ Сталіна?

Ось заради цього і була вигадана записка.

У своїх мемуарах Жуков розповів дивовижні речі, а понад мемуарами - просто чудові. Ось що стратег відкрив Герою Соціалістичної Праці письменнику Костянтину Симонову.

«Моряки обговорювали питання, в якому порядку їм підривати судна, щоб вони не дісталися німцям. Я сказав командувачу флоту Трибуцу: "Як командувач фронту забороняю вам це. По-перше, будьте ласкаві розміновувати кораблі, щоб вони самі не вибухнули, а по-друге, підведіть їх ближче до міста, щоб вони могли стріляти всією своєю артилерією". Вони, бачте, обговорювали питання про мінування кораблів, а на них, на цих кораблях, було по сорок боєкомплектів. Я сказав їм: "Як взагалі можна мінувати кораблі? Так, можливо, вони загинуть. Але якщо так, вони повинні загинути в бою, стріляючи". І коли потім німці пішли в наступ на Приморській ділянці фронту, моряки так дали по них зі своїх кораблів, що вони просто-напросто тікали. Ще б пак! Шістнадцятидюймові гармати! Уявляєте собі, яка це величезна сила?»

Мотиви поведінки письменника Костянтина Симонова поки ніхто не пояснив. Симонов міг би посміятися, поплескати стратега по плечу і дружньо порадити нікому ніколи таку нісенітницю більше не розповідати. Але Симонов навіщось записував розповіді про неймовірні пригоди полководця, а потім їх публікував.

Ще більш дивно, що Герой Радянського Союзу письменник Володимир Карпов ці чарівні історії переписав у свою книжку (Маршал Жуков. Його соратники і противники в дні війни і миру. Літературна мозаїка. М., 1992. С. 344).

За Карповом пішов письменник М.М. Яковлєв. Він написав книжку під тією ж назвою. Тільки без підзаголовка (Н. Яковлєв. Маршал Жуков. М., 1995. С. 86). Карпов, цитуючи цей дивний шматок тексту, посилався на Костянтина Симонова. А Яковлєв уже ні на кого не посилався. Він переписав цей уривок як загальновідомий факт, який не вимагає посилань і пояснень.

Письменникам-героям Симонову, Карпову і прилиплому до них Яковлєву перед тим, як повторювати розповіді генія про сорок боєкомплектів на кораблях, варто було б розібратися, що ж собою становить один боєкомплект.

Головна вогнева й ударна сила Балтійського флоту - два лінійних кораблі типу «Севастополь»: «Марат» і «Жовтнева революція». «Лише один залп лінкора важив шість тон, а за хвилину корабель міг обвалити на ворога п'ятдесят тон снарядів» (Адмірал флоту Радянського Союзу Н.Г. Кузнєцов. Курсом до перемоги. М., 1975. С. 115). Зрозуміло, що лінійний корабель розрахований не на одну хвилину бою, отже, на ньому не 50 тон снарядів, а більше.

Кожен лінкор типу «Севастополь» мав дванадцять 305-мм гармат і шістнадцять 120-мм. Крім зенітних гармат і кулеметів. Конструкція корабля розрахована на певну, чітко встановлену ще на стадії ескізного проекту кількість снарядів. Ця кількість називається боєкомплектом. Для лінкорів типу «Севастополь» боєкомплект становив 1200 305-мм снарядів (по 100 на гармату), 4800 120-мм снарядів (по 300 на гармату), не рахуючи торпед, снарядів і патронів для зенітних гармат і кулеметів (MS Sobanski. Rosyjskie pancerniki typu «SEWASTOPOL». Warszawa. Tarnowskie Gory. 2003. P. 18, 20).

Малокаліберні снаряди і патрони понад один боєкомплекту можна якось розмістити - розсувати ящики по коридорах, каютах і кубриках. Але завантажити хоча б кілька снарядів головного калібру понад один боєкомплект практично неможливо. 305-мм снаряд важить 470, 9 кг. Конструкцією корабля передбачений весь шлях снаряда з вантажної баржі до сховища, а потім - до гармати: снаряди приймаємо ось тут спеціальним підйомником, розрахованим саме на ці снаряди, опускаємо їх глибоко вниз і укладаємо в спеціальні стелажі. І так усі 1200 штук. Але ось підвезли десяток зайвих снарядів. Куди їх подіти? Трапами вниз тягти? Аж надто важкі. І куди вкладати? І чим кріпити? А то ж кляті на крутій хвилі палубою котитися будуть. Йдеш собі, раптом на тебе з гуркотом по залізному коридору така штука котиться.