Різун Богданович - Беру свої слова назад

Але зі снарядами сяк можна впоратися. Біда в тому, що до кожного снаряду є ще й заряд. Це порох у шовкових мішках. Один заряд - 132 кг. Зберігають заряди в особливих приміщеннях. Шовкові мішки з порохом треба вберегти від вологи і пилу. У приміщеннях, де вони зберігаються, - особливий контроль за температурою та вологістю. І особлива турбота, щоб якийсь пройдисвіт не увійшов туди в кованих чоботях. Не приведи Боже, іскорку підковою викреше.

Приміщення лінкора розраховані точно на 1200 снарядів головного калібру і стільки ж зарядів. Вага зарядів головного калібру 158 тон. Без упаковки. Завантажили, припустимо, заряди першого боєкомплекту, а заряди другого боєкомплекту куди подіти? Коридорами розкласти? Пилу можна не боятись. А от вологи по корабельних завулках в надлишку. Тут ще й матросня з цигарками.

Один боєкомплект снарядів і зарядів тільки для головного калібру - 723 тони. А ще 4800 120-мм снарядів. Ті зовсім невеликі - 29,48 кг. Але помножимо цю вагу на кількість і отримаємо майже 150 тон снарядів. А до цього додамо вагу зарядів. Заряджання тут не картузне. Порох не в мішках, а в латунних гільзах. Теж солідно набирається ваги. Не забудемо про 2000 снарядів на кожен зенітний ствол і по 30 тисяч патронів на кожний кулемет. Грубо кажучи, один боєкомплект лінкора типу «Севастополь» - це тисяча тон. Якщо завантажити один боєкомплект, то корабель, як і належить, осяде. Другий боєкомплект подіти нікуди. Куди його розміщував Жуков, не знаю. А що буде, якщо на корабель водотоннажністю 23 тисячі тон завантажити сорок боєкомплектів? Про це треба запитати у викладача фізики, у генія військового мистецтва і в письменників-героїв, які повторювали ці чарівні оповіді.

Заперечать: але ж на крейсерах гармати не такі величезні, як на лінкорах!

Правильно. Крейсер «Кіров» мав 9 180-мм і 8 100-мм гармат, 10 37-мм зенітних гармат і кулемети. Крім того, два тритрубні торпедні апарати, два літаки. Міг узяти на борт 170 морських мін.

Боєкомплект крейсера «Кіров» - 1800 снарядів головного калібру. Снаряди - 97,5 кг. І заряди до них. Снаряди, дійсно, не такі величезні, але й сам крейсер за розміром скромніший - 8600 тонн. Але доповім я вам, теж не радість, коли стокілограмові чушки коридорами котяться. На крейсері також другий боєкомплект нікуди подіти. На крейсері, крім усього іншого, ще й торпеди, і літаки, і морські міни.

Те ж і з есмінцями. Там 130-мм гармати. Пропорційно до їх розмірів і водотоннажності. Там теж тіснота. Як Жуков вміщував по сорок боєкомплектів на підводні човни та торпедні катери, треба було в нього питати. Шкода, що письменник, який ставив запитання, трапився не з допитливих.

Балтійський флот дійсно мав майже невичерпні запаси снарядів. Але тільки не на кораблях, як розповідає Жуков, а на березі.

Отже, Жуков наказав підтягнути кораблі ближче до міста, і вони вдарили з шіснадцятидюймових гармат...

16 дюймів - це 406 мм.

Письменникам-героям Симонову і Карпову перед тим, як таке публікувати, варто було б перевірити, які гармати стояли на радянських кораблях. Так от, товариші герої, не було таких гармат на радянських кораблях. Про шіснадцятидюймові гармати Жуков казав у множині. А так казати не можна. Бо в Радянському Союзі така гармата існувала в однині.

Гармата No 1 калібром 406-мм дійсно брала участь в обороні Ленінграда. Була вона експериментальною. Перебувала на полігоні в районі станції Ржевка. Дуло довжиною 18,28 метра важило 109,4 тони. Вага снаряда 1116,3 кг. Заряд 347 кг. Така гармата розроблялася для нового покоління лінійних кораблів типу «Радянський Союз» і берегових батарей. Повна водотонажність такого лінкора 65150 тон. Кожен лінкор нового типу повинен був нести три тригарматні вежі головного калібру. Кожна вежа - майже дві тисячі тон. Якби такі вежі поставили на старі лінкори типу «Севастополь», то вони потонули б навіть без боєкомплекту. Розповіді великого стратега про шіснадцятидюймові гармати і сорок боєкомплектів на кораблях - це щось із серії про сорок бочок арештантів або про тридцять п'ять тисяч кур'єрів.

Якщо розповідям Жукова вірити, то виходить, що наш полководець був ще й флотоводцем. Наказав адміралам підтягти кораблі до міста, адмірали послухали генія і потім ударили з кораблів гарматами. А не наказав би їм стратег, так і не вдарили б.

Тим часом події розвивалися зовсім не так, як вони уявлялися після війни генію військового мистецтва.

29 серпня 1941 року о 17.00 бойові кораблі Балтійського флоту віддали якорі на Кронштадтському рейді. Поранений флот прорвався з Таллінна. Флот поніс величезні втрати і тепер був у буквальному сенсі загнаним у кут: мілководна затока, з трьох боків - земля, а з боку моря противник мінами перекрив вихід. Балтійський флот був найпотужнішим з чотирьох радянських флотів. У Ленінграді і Кронштадті на початку вересня 1941 року було зосереджено 2 лінкори, 2 крейсери, 13 есмінців, 12 сторожових кораблів, 42 підводні човни, 62 тральники, 38 торпедних катерів, 60 катерів типу «МО», 3 бронекатери, не рахуючи мінних і мережевих загороджувачів, канонерських човнів, навчальних та недобудованих кораблів, (деякі з них теж могли вести вогонь, у тому числі і з дуже потужних гармат).