Різун Богданович - Беру свої слова назад

Але Жуков не зробив ні того, ні іншого: і стрілецьку дивізію з авіаційним полком флоту не віддав, і свої плани оборони розкрити не дозволив. Як потім з'ясувалося, жодних планів оборони Лібави у Жукова взагалі не було. Понад те, 148-й винищувальний авіаційний полк, як і всі інші полки, мав категоричний наказ літаків противника не збивати.

У перший день війни Лібава опинилась у зоні бойових дій. Частина кораблів зуміла вирватися. Частина була підірвана. Деякі потрапили в руки супротивника. Командир бази капітан 1 рангу М.С. Клеванський був визначений винуватцем і розстріляний. Але все сталося тому, що німецька 291-а піхотна дивізія вже в перший день війни відрізала Лібаву від своїх тилів і з околиць міста почала обстріл гавані. Відбивати німецьку піхоту повинна була радянська 67-а стрілецька дивізія за геніальними планами Жукова. Але з якоїсь причини наша стрілецька дивізія, перебуваючи біля самого кордону, «не мала завчасно підготовленої оборони» (ВІЖ. 1962. No 4. С. 45).

«Після падіння Лієпаї під загрозою захоплення з суші виявилася Рига, а потім і Таллінн. Сухопутний фронт оборони цих баз не був підготовлений» (ІВВВРС. Т. 2. С. 44).

«Сухопутна оборона головної бази Червонопрапорного Балтійського флоту - Таллінна до початку війни взагалі не планувалася» (Червонопрапорний Балтійський флот у битві за Ленінград. 1941-1944. С. 51).

Геніальний Жуков перед війною не передбачав, не планував і не готував сухопутну оборону ні Лібави, ні Риги, ні Таллінна. І вони разом з величезними запасами дісталися противнику. Сухопутна оборона не тільки балтійських, але й чорноморських баз не готувалася тому, що великий Жуков був упевнений: противник до цього рубежу не дійде. І ось на черзі Ленінград. «Загроза Ленінграду з південного заходу, з боку Східної Пруссії, в розрахунок майже не приймалася, і в плані нашої оборони можливість прориву противника на цьому напрямку, по суті, не враховувалася» (Генерал-майор авіації А. Новіков. ВИЖ. 1969. No 1. С. 63).

Топити флот - погано. Але віддати противнику - ще гірше. І ось у вересні 1941 року в Ленінграді з'явився Жуков, якого вже скинули з посади начальника Генерального штабу, і наказав командувачу флоту адміралу Трибуцу: нумо розміновуй кораблі!

А чому? На якій підставі? А тому, що Жуков все так само впевнений: сюди противник не дійде. Жуков уже багато разів жорстоко помилявся, і за його помилки розстрілювали людей. Де гарантія того, що він не підставить флот під смертельний удар, як уже підставив Дунайську і Пінську флотилії, Лієпаю, Одесу, Ригу і Таллінн? А якщо й цього разу в Жукова буде, як завжди у нього буває? Хто відповідатиме? Хто під розстріл піде?

Як письменник Костянтин Симонов був зобов'язаний виявляти пильність, звертати увагу на дрібні, на перший погляд непримітні деталі. Розповідь Жукова Симонову свідчить не про рішучість і безстрашність Жукова, а про жахливу безвідповідальність. Що це означає: «Я сказав командувачу флоту Трибуцу»?

Генерал армії Павлов виконував письмові директиви Жукова. Його потім звинуватили в тому, що він виконав наказ, і за це розстріляли. Разом з усім його штабом. А в Ленінграді Жуков навіть і письмових наказів не віддавав: я сказав командувачу флоту! Якщо вже Жуков виявився таким мудрим, рішучим і впевненим у перемозі, то слід було оголосити: я, Жуков, беру на себе персональну відповідальність за долю флоту! Ось письмовий наказ: кораблі негайно розміновувати! Якщо хоч один потрапить у руки супротивника, нехай мене розстріляють!

Але великий стратег ніколи ні словом не обмовився про письмовий наказ розміновувати кораблі. І жоден з жуковських захисників ніколи не надав такого документа: ось, мовляв, який він хоробрий, на себе відповідальність узяв! І Костянтину Симонову в голову не прийшло обуритися цією дикою безвідповідальністю: віддавати усні накази, не залишаючи письмових слідів.

Письменник Симонов повинен був задати стратегу й інше запитання: чому, Георгію Костянтиновичу, ти мені розповідаєш, що віддав наказ розміновувати кораблі, а в мемуарах про це ні словом не обмовився? Соромишся чи як?

А ще треба було Симонову запитати: як командувач Балтійського флоту адмірал Трибуц на наказ Жукова реагував?

Цікаво чути, як хтось рішуче і сміливо віддає накази. Але не менш цікаво знати, як ці накази виконують. Немає більш жалюгідного видовища, коли командир кричить, бризкає слиною, а підлеглі його накази ігнорують.

Перед тим як натхненно описувати стратегічного генія, що віддає наказ розміновувати кораблі, письменникам-героям слід поцікавитися, а чи був наказ Жукова виконаний? Та й сам полководець розповів, що наказ він віддав, але забув уточнити: виконаний він був чи ні?