Марк Фалкс - Звільни свого внутрішнього римлянина

Особливо захоплювався такими мальовничими дійствами імператор Тит. В одній із улаштованих ним вистав на арені цирку зійшлися величезні птахи та чотири слони. На іграх, якими він відзначив відкриття Колізею, було вбито дев’ять тисяч тварин, а у бойовищі, крім чоловіків, брали участь іще і жінки й озброєні карлики. Імператор Тит улаштовував не просто поєдинки гладіаторів (сам на сам), а цілі битви за участі сотень бійців. Одного разу, щоб відтворити морський бій, він навіть заповнив арену водою. Ігри продовжувалися сто днів, і, окрім задоволення спостерігати за ними, імператор запропонував народові щось відчутніше, щось більш матеріальне: він улаштував лотерею. Служителі кидали в натовп дерев’яні кульки, на кожній із яких було написано, що за приз належить щасливцеві, котрий цю кульку впіймав. То могло бути щось із їжі, якесь нове вбрання, срібна чаша (а часом навіть золота), коні, тварини або раби. Чи варто казати, що за володіння тими кульками розпочалася ціла баталія, у якій чимало люду було забито та розтоптано насмерть.

Обідня перерва принесе вам розслаблення, її можна заповнити легкими задоволеннями, наприклад подивитися страту. Нещодавно я бачив, як стратили розбійника на ім’я Селур, який очолював бунтарів поблизу Етни, на Сицилії. Його помістили на дерев’яному помості, оформленому у вигляді вулкана Етна. Аж раптом той поміст розсипався, засуджений упав до клітки з дикими звірами, і ті негайно його розірвали. То було цікаве видовище та логічний кінець для чоловіка, котрий і сам на схилах вулкана поводився неначе дика тварина. Декому такі розправи не до вподоби, але пам’ятайте, що фізичне покарання для соціальних низів є досить природним. Робити це публічно — абсолютно правильно: нехай кожен бачить, як злодій муками розплачується за свої злочини. Заразом пригадаєте міфи, оскільки в стратах часто використовують міфічні сюжети для створення яскравих живих картин. Одного разу мені випало бачити, як засудженого злочинця на ім’я Лауреол прикували до скелі, так, ніби він був Прометеєм, якого, коли пам’ятаєте, вічно терзав орел, викльовуючи йому нутрощі. Так от: цього Лауреола підвісили на хресті і згодували його кишки шотландському ведмедеві; покалічені руки та ноги покараного здригались, і все тіло стікало кров’ю. Іншого разу я спостерігав, як злочинець з’явився на арені буквально з-під землі, тримаючи в руках ліру, ніби він був Орфеєм [38] Орфей — напівміфічний уславлений співець і поет, персонаж давньогрецької міфології. Традиційно зображується з лірою в руках. . Поступово його оточували леви та інші дикі звірі, яких його музика спочатку, здавалося, приборкала, як і розповідає міф. Але тієї миті, коли злочинець уже повірив у свою щасливу долю, дикі звірі накинулися на нього і розірвали на кавалки. Це було досить уміло організовано.

Після страти настає головна розвага дня — бої гладіаторів. Імператор сідає на своє місце у перших рядах охопленого радістю натовпу, і тієї самої миті на арену виходять бійці. Ви побачите, як готуватимуться до бою: гостритимуть мечі та розжарюватимуть на вогні металеві прути, за допомогою яких перевіряють, чи гладіатор, який упав на землю, не прикидається мертвим; вам буде чудово видно, як готують дрючки та батоги, щоб підштовхувати несміливих бійців назустріч супротивникам. А потім просурмлять труби, й то буде сигналом, який сповістить усіх, що все готове до початку змагань. І тоді розпочнуться бої.

Яким криком глядачі зустрічають кожну атаку чи вдало відбитий удар! Якими стогонами болю та розчарування супроводжують вони кожну отриману рану! Це неможливо забути, побачите самі. Та найкращий момент настає, коли переможений гладіатор, який упав на арену, піднімає вгору палець, прохаючи зберегти йому життя. Раптово западає цілковита лунка тиша. Але вже за мить вона вибухає бурхливою радістю чи прокльонами, глядачі шалено розмахують тогами, демонструючи імператорові своє прохання підняти чи опустити великий палець [39] Цими жестами римські імператори дарували гладіаторам життя або прирікали їх на смерть під час поєдинків у цирку. . Імператор уміє витиснути із цієї короткої миті буквально все. Вона є моментом істини, коли всі погляди звернені до нього. Він вичікує, аби побачити, чого бажає натовп, потім іще трішки зволікає, нагнітаючи напругу, і нарешті оголошує своє рішення ефектним жестом, який усім буде добре видно. Пощада означає, що гладіатору сьогодні збережуть життя. Та якщо йому не вдалося завоювати прихильність юрби, він зобов’язаний тут-таки зустріти свою долю як чоловік. Він мусить відкинути назад голову, підставити горло під меч супротивника і всім своїм тілом податися назустріч удару. Така смерть спокутує його прижиттєву поразку.