Марк Фалкс - Звільни свого внутрішнього римлянина

Дехто вважає, що хлопчиків не варто навчати читати та писати до семирічного віку. Вважається, що до того вони є ще занадто маленькими та нездатними зосереджуватись і витримувати напруження, необхідне для навчання. І все ж таки не дозволяйте розумові свого сина залишатися без роботи. Чим іще він може заповнити вільний час, окрім того як гайнувати його на пустощі та задоволення, поступово звикаючи до того, що так і мусить бути? Заняття змалечку тренують пам’ять у той момент, коли вона є найбільш сприйнятливою для цього. Проте я зовсім не пропоную навантажувати дитину серйозною розумовою працею. Зробіть так, щоб вона полюбила свої заняття й отримувала від них задоволення, тоді в неї сформується правильне ставлення до навчання. Нехай заняття будуть цікавими та змагальними, щоб хлопчик міг порівнювати себе з іншими. Хваліть його, привчайте пишатися добре виконаною роботою, і нехай він вважає, що у нього все в цілому добре виходить. Тільки дивіться, не перехваліть, щоб він не чекав постійного вашого схвалення.

Щойно хлопчик засвоїть читання та письмо, його треба віддати на навчання до викладачів словесності. У них він має навчитися двох речей: мистецтва публічних виступів і сприйняття творів великих поетів, зокрема Гомера та Вергілія. Це потребуватиме різноманітних навичок — від акторської майстерності до перекладу та складання віршів. Але знання лише поезії недостатньо. Хлопчик мусить уважно вивчати твори різних письменників, і не тільки їхній зміст, але й стиль. Хай також слухає музику: вона надасть йому уявлення про метрику та ритм; хай знайомиться із астрономією, щоб знати, як улаштований Всесвіт, і філософією, щоб розуміти закони природи. Обговорення цих тем вимагає доладного мовлення й великого словникового запасу, тож, очевидно, що ораторське мистецтво та література мають бути однаково важливими в навчанні вашого сина. Окрім того, читання приноситиме йому насолоду в старості. Книжки є найприємнішими супутниками нашого усамітнення.

Освіту дочки доручіть її матері. Треба навчити дівчинку прясти вовну, шити та керувати домашніми рабами, особливо на кухні. Вміння читати дозволить їй підтримувати бесіду за столом, хоча розуміння музики пасуватиме дівчинці більше, ніж знання літератури. Якщо ви не маєте великих статків, доведеться навчити дівчинку деяких більш практичних умінь, наприклад готувати їжу і, можливо, навіть рахувати: віднімати та додавати, обчислювати дроби. Але загальна мета цього навчання залишатиметься тією самою — зробити дівчинку привабливою в очах її потенційного чоловіка.

Хочу особливо застерегти стосовно мачух. Виявляйте уважність і обережність, коли приводите в свій дім нову дружину після розлучення або смерті попередньої. Простежте за тим, як вона поводиться з вашими дітьми, котрі для неї зовсім не є рідними. Природно, що мачуха — усвідомлює вона це чи ні, — не зможе полюбити пасербицю чи пасинка. Вона буде ніжно ставитися до своїх рідних дітей, але ненавидітиме тих, яких привела на світ інша жінка. Вона даватиме їм менше їжі, щоб її власним дітям залишалося більше. Не встигнете й оком змигнути, як виявиться, що половина ваших дітей є задоволеними та ситими, у той час коли інші постійно ходять виснажені та в синцях.

Обов’язком глави великої родини є нагляд за братами та сестрами, навіть дорослими. Після смерті батька мені довелося написати листа своєму молодшому братові, котрий тоді ще жив із матір’ю, оскільки до мене дійшли чутки, буцім він поводиться з нею без належної поваги. «Ми з тобою мусимо шанувати матір, адже вона подарувала нам життя і в усьому є зразком доброчесності. Тож, будь ласка, добре доглядай за нею, — попередив я брата, — і якщо я хоч раз іще почую, що ти їй у чомусь перечиш, то приїду і власноруч виб’ю із тебе нечестивість».

О, моя богоподібна мати! Я нещодавно так непокоївся, коли вона захворіла! Вона застудилася під час відвідин однієї весталки, почала худнути, і все, здавалося, у ній згасло, крім сили духу. Я страждав через те, що така прекрасна жінка готова покинути цей світ, — у ньому ніколи більше не народиться подібної до неї. Двічі вона слідувала у вигнання разом із моїм батьком, а одного разу її саму було вислано за те, що вона його захищала. Коли ж часи тиранів скінчилися, моя мати змогла повною мірою скористатися своїм мистецтвом приємної та ввічливої бесіди, і, хвала богам, сили потроху повернулися до неї. Вона і тепер залишається так само шанованою, як і люб’язною, являючи собою справжній взірець довершеності для наших дружин, а її мужність і непохитність є настільки великими, що навіть ми, чоловіки, маємо чого в неї повчитися.