Багато хто розбагатів на комерційних оборудках. Одні з найбільших статків зробив Марк Ліциній Красс. Він походив із шляхетного роду. Його батько певний час був цензором і навіть заслужив тріумф за перемогу над лузітанами [18] Лузітани — група племен, які мешкали у VI ст. до н. е. — I ст. н. е. на заході Піренейського півострова, на території сучасної Португалії.
на Іберійському півострові. Та родина була небагатою, і Марк разом із двома братами виростав у маленькому будинку. Нерухомість зробилася його справжньою пристрастю. Красс навіть зв’язався з весталкою [19] Весталки — жриці богині Вести в Римі.
на ім’я Ліцинія, бо їй належала приваблива вілла в передмісті Рима, яку він зажадав придбати якомога дешевше. Красс успішно переконав власницю продати йому маєток, але це тільки розпалило його апетит. Пожадливість Красса швидко перевищила всілякі межі. Маючи до своїх послуг більш ніж скромні суми, він все одно прихитрявся скуповувати дорогу нерухомість, використовуючи найбезчесніші засоби. Людське горе, пожежі та війни — все було йому на користь, робилося джерелами його збагачення.
Після того як диктатор Сулла захопив у Римі владу і стратив багатьох своїх супротивників, Красс задешево скупив їхні численні маєтності. Він зауважив, що тепер, коли Рим розрісся до гігантських розмірів, у ньому часто виникають пожежі. І хай би де спалахувало, Красс, не гаючись, мчав на місце події і пропонував господарям будинків, сусідніх із тими, що горіли, продати йому їхню власність за мізерну ціну. Люди, побоюючись, що вогонь перекинеться й на їхні будинки та залишить родини без даху над головою і без засобів існування, часто приставали на Крассову пропозицію. У результаті такої стратегії до його рук перейшла більша частина Рима.
Проте гігантські обсяги нерухомості, що нею володів Красс, зовсім не означали, що сам він жив у палаці. Він володів п’ятьма сотнями рабів, які обслуговували його маєтки, але збудував для себе лише один будинок. Він робив великі інвестиції в срібні копальні, у сільськогосподарські землі та в рабів. Він зробився таким багатим, що профінансував кампанію Юлія Цезаря, коли той пішов у політику. Нерухоме майно Красса коштувало цілих двісті мільйонів сестерціїв. Та під кінець він зажадав повторити досягнення Юлія Цезаря — людини, прихід якої до влади сам і профінансував. На власний кошт він зібрав військо і вторгся в Персію, де і був убитий. Коли військо зазнало розгромної поразки під Каррами, разом із Крассом загинули двадцять тисяч відважних римлян, а ще десять тисяч потрапили до полону. Перси познущалися над жадібністю Красса й залили йому, вже мертвому, рота розплавленим золотом.
Через загрозу пожежі міська нерухомість не завжди була надійним вкладенням капіталу. Одного разу, піднімаючись на Циспій [20] Латинізована назва однієї з вершин Есквілінського пагорбу.
, ми з моїм товаришем Юліаном побачили, що велика багатоквартирна, на кілька поверхів, будівля загорілася. Полум’я швидко перекинулося на навколишні будівлі — й запалав цілий квартал. Ми дивилися на високі вогняні язики, що злітали в небо. Відтак Юліан повернувся до мене й сказав:
— Нерухомість у місті дає дуже непоганий прибуток, але ризики при цьому є занадто високими. Якби можна було винайти засіб, щоб римські будинки перестали постійно горіти, клянуся Юпітером, я б продав усі свої сільські садиби і купив би будинок на Есквіліні [21] Есквілін — пагорб, на якому розташовувалося найдавніше після Палатина римське поселення.
!
Звичайно, він має рацію. Частіше за все міська нерухомість обертається великим головним болем. Дві мої власні крамнички нещодавно завалились, а в інших стіни вже геть потріскалися, неначе й вони збираються зробити те саме. Звідти повтікали навіть миші. Звичайно, людину моїх статків, що дивиться на життя філософськи, це не хвилює, але інші, й таких чимало, вічно панікують від однієї думки про те, що їхня міська власність може швидко перетворитися на руїни.
Завжди вигідно позичати гроші. Звичайний відсоток на позику під заставу землі в Італії становить шість відсотків, а за позикою без застави, як правило, сплачують дванадцять відсотків на рік або один відсоток на місяць. Я уклав чимало таких угод і в Римі, і в провінціях. Окрім того, що надавати позички є само по собі вигідною справою, це ще дозволяє бути корисним своїм друзям: надавати їм комісійні або продавати частку в угоді на якесь починання, що здається особливо привабливим. Ясна річ, залучати друзів до ведення спільних справ слід із великою обережністю. Якщо вони втратять кошти через те, що позичальник оголосить себе неплатоспроможним, то звинувачуватимуть у цьому тільки вас, хай би скільки разів до того ви їх попереджували про можливі ризики.
Читать дальше