Елена Апанович: Не пропала їхня слава. Передумови і наслідки скасування Запорізької Січі

1770 року розпочалося будівництво Дніпровської укріпленої смуги. Вона тяглася від острова Хортиця вздовж кордону Запоріжжя і Кримського ханства до гирла річки Берда біля Азовського моря. Військові інженери-фортифікатори й коменданти гарнізонів по-хижацькому знищували ліси, байраки, розбирали в зимівниках будівлі. На території нових фортець оселяли однодворців, пікінерів, зайдів. Царські офіцери засновували на запорізьких землях свої власні слободи з селянами.

Імперський урядовий наступ на “Вольності Війська Запорізького” супроводжувався загарбанням козацьких земель українськими і російськими поміщиками, представниками лівобережної та слобідської старшини, монастирями.

Боротьба запорожців проти кріпосницького колоніального наступу царизму, українських та російських феодалів, за збереження своїх прав і володінь досягла апогею в останнє десятиріччя існування Січі. Один із дослідників у 1888 році назвав її “передсмертною поземельною боротьбою Запоріжжя”, яка спрямовувалась проти кріпосництва, оскільки запорізьке козацтво мало, за твердженням цього дослідника, “більш справедливий суспільний і громадський лад, ніж самодержавна монархія”.

Опір козаків виявлявся в різних формах. Часто за негласними розпорядженнями Коша, а іноді і відкритих рішень запорізької січової ради, заселялися зимівниками спірні кордони; окремі запорожці вступали в сутички з гарнізонами, розганяли пости, спалювали оселі. Очевидець тих подій О. Рігельман у “Літописній оповіді про Малу Росію” описав, як запорожці протидіяли намаганням Молдавського гусарського полку оселитися згідно з указом Сенату між річками Бугом, Дніпром, Самарою. Збройний характер мали також сутички між запорізькими козаками і слобідськими та лівобережними поміщиками, які намагалися заснувати маєтки на землях Січі.

Запорізькі козаки не тільки вдавалися до зброї, а й намагалися здебільшого врегулювати спірні питання мирним шляхом, політичними засобами. Багато разів звертався кошовий уряд із скаргами і протестами до царських властей. Писали козаки і малоросійському генерал-губернаторові, військовому командуванню. Безпосередньо зверталися до імператриці Єлизавети Петрівни, до Катерини II.

Депутати Війська Запорізького, що приїздили до столиці імперії по традиційне щорічне “жалування” (грошові і хлібні утримання, порох та олово для виробництва куль, гармати), під час аудієнції у цариці та вищих сановників завжди скаржились на захоплення своїх володінь.

За царювання Єлизавети Петрівни деякі прохання запорозького козацтва задовольнялися — щодо прав на безмитну торгівлю, володіння перевозами, зайняття промислами тощо. Однак земельні претензії Запорізької Січі не задовольнялися ніколи.

Грамота Єлизавети Петрівни від 23 серпня 1744 року повідомляла кошового отамана Якима Гнатовича про видачу “жалування”, про звільнення від мостового і перевозного мита запорізьких товарів, що вивозились до Гетьманщини, 1 про те, що Старосамарський перевіз лишався у володінні Січі. Жалувалися запорожцям клейноди, запорозьким депутатам, як завжди, видавалися “харчові гроші””

У 1755–1756 роках у Петербурзі перебувала запорізька депутація у складі військового осавула Петра Калнишевського, Данила Гладкого та 'Івана Чугуєвця, яких обрали на загальновійськовій раді. Запорізький уряд, Кіш, забезпечив їх докладною інструкцією і доручив передати царському урядові петицію з повідомленням про захоплення Новою Сербією, Слобідським полком і Донським військом запорозьких земель. У петиції також викладалося прохання скасувати встановлене у 1755 році мито на сіль просилось дозволити без мита везти із Запоріжжя коней, худобу, звіра, хутра, а на Запоріжжя ввозити харчі. Царським сановникам, вельможам, сенаторам, сподіваючись на їхню підтримку. Січ направляла дарунки — горілку, вино, рибу і досить коштовні речі, коли судити з реєстрів, які зберігаються в архіві, посилалися навіть такі екзотичні тварини, як верблюди. Депутати встановили тісні контакти з гетьманом України Кирилом Розумовським, який в той час був у Петербурзі, а також канцлером Безбородьком, українцем за походженням. Кіш в особливому посланні дякував їм за підтримку.

Депутатам була вручена грамота імператриці Єлизавети від 10 червня 1756 року з указом задовольнити прохання щодо мита, однак претензії на землі заперечувалися. Тут, царизм залишився послідовним. Правда, у цій грамоті наказано створити змішану комісію для опису запорізьких земель і розмежування їх з Новою Сербією і Новослобідським полком. Така комісія була створена у 1756 році з депутатами від Запоріжжя, Гетьманщини та від фортеці святої Єлизавети. Комісія діяла протягом 1756–1762 років. її склад кілька разів оновлювався. Постійно брав участь у її роботі геодезист Ісленьєв. Комісія працювала, а наступ на запорізькі землі тривав. Особливо нахабно поводився комендант фортеці Муравйов, який навіть заарештував одного із запорізьких депутатів.