Генеральна козацька рада планувала якнайшвидше сформувати військові частини. П. Скоропадський, як свідчать архівні документи, усіляко сприяв цьому. Сьомого листопада він звернувся до військового міністра з вимогою надавати повну підтримку утворенню козачих формувань та їх матеріальному забезпеченню452. Подібні розпорядження отримали від гетьмана і керівники військово-господарських відомств453.
Наприкінці жовтня — у листопаді 1918 р. в пресі друкували телеграми з резолюціями зборів «селян-хліборобів», у яких висловлено цілковиту підтримку ідеї відродження козацтва454. Проте говорити про масове схвалення, а тим паче дієву участь селян у нових формуваннях не доводиться.
Михайло Омелянович-Павленко був присутній на одному із зібрань, де полковник Козинець агітував селян вступати до нового козацтва: «Запросив він мене тоді на їх збори селян, що заступали ріжні повіти Полтавщини. Хоча це був уже другий рік революції, але надто ще помалу просякали істоту нашого заможного господаря - селянина її провідні ідеї. Посувати їх на справу, що мала підпирати добробут загальний, визначало поворот до старого, бо, в розумінню широких мас, увесь зміст революції полягав у тому, що всі обов’язки належало здати до архіву. Авдиторія оживлювалася лише тоді, коли кошовий говорив про те, що буде дано (виділення наше — В. Л. ). Але певних успіхів полковник Козинець все ж таки осягнув, граючи більш на образах старовинної козаччини — убранню, праві на зброю і таке інше»455.
Не отримала одностайної підтримки й агітаційна робота самого М. Омеляновича-Павленка на Катеринославщині. Після кількох зустрічей, на яких він виступав щодо «козацького питання», він приходить до висновку, що «робота з ширшими масами поки що ще не на часі»456. Щоправда, спочатку М. Омелянович-Павленко був більш оптимістичним — у Катеринославі та околицях удалося розпочати формування козацьких реєстрів. Справжні причини успішного початку пояснив І. Мазепа: місцеві українські організації вирішили скористатися нагодою, щоб «заховати» вільних козаків, які перебували на волі, від репресій влади. Як наслідок, близько двох тисяч робітників та селян з ближніх околиць Катеринослава погодилися на пропозицію М. Омеляновича-Павленка. Важливо було, що вони ставали членами легальної організації з правом мати зброю457. Вочевидь, про організацію «певних елементів» для підтримки влади гетьмана не йшлося.
Дальшому формуванню козацьких частин завадила зміна суспільно-політичної ситуації в середині листопада 1918 р. Гетьманський акт про федерацію з небільшовицькою Росією і початок повстання Директорії поставили Генеральну козацьку раду в скрутне становище. ГКР продовжує проводити активну агітаційну та організаційну роботу. Однак зусилля були марними. Враження громадськості від «козацької» агітації в умовах антигетьманського повстання в країні добре показані в спогадах В. Андріївського, до якого в другій половині листопада звернувся помічник генерального писаря Борис Неїло:
«…Неїло передав мені статут і гетьманську відозву про організацію українського козацтва та просив моєї допомоги для поширення їх. Мені ніяково було йому відмовити, але ж я звернув його увагу на те, що тепер се не на часі, бо ім’я генерала дуже непопулярне в народі.
— Усе, що генерал робить, виходить і в нього так, як його попередників: «Zu spа..t»458!
Яке було моє здивування, коли, розгорнувши статут українського козацтва, я прочитав ніщо інше, як дослівно переписаної півпрограми партії Хліборобів-Демократів! Тої самої, з’їзд котрої перед двома тижнями заборонив міністр внутрішніх справ Рейнбот!...
Неїло пояснив мені, що сей статут є продуктом творчості генерального писаря Івана Полтавця-Остряниці, а міністр Рейнбот про нього певно й не знає нічого.
— Значить у пана Скоропадського права рука не відає, що творить ліва?
— Що зробити, у нас багато справ так робиться!
За кілька днів він прислав мені почтою цілу купу статутів і відозв про організацію на Україні українського козацтва. Так ті відозви та статути й лишилися у мене в комісарській канцелярії, бо тоді поширювати їх було вже анахронізмом: організація народу ішла не від Гетьмана, а проти Гетьмана!
В тім напрямку тим менше можна було що зробити, бо і сю справу скомпрометували московські наємники генерала. От характерний зразок організації «українського» козацтва.
У ті часи до мене в Полтаву завітав мій приятель, студент із козаків, У. В., про котрого я згадував у першім томі моїх споминів.
Читать дальше