Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

На час гетьманського перевороту Українська Центральна Рада розпочала дипломатичні стосунки з Австро-Угорщиною, Німеччиною і Туреччиною. УНР репрезентували А. Яковлів (15.04.1918) в Австро-­Угорщині та О. Севрюк (10.03.1918) у Німеччині114. Принцип утвердження їхнього статусу й формування штатів дипломатичних представництв був запозичений із системи російської дипломатичної служби115.

Після перевороту П. Скоропадський, керуючись вимогами міжнародного права, прийняв на себе всі зобов’язання УНР, і передусім положення Берестейського договору. В основному державному документі гетьманської влади, оголошеному 29 квітня 1918 р., — «Законах про тимчасовий державний устрій України» — було окреслене й питання закордонної репрезентації Української Держави. Стаття 4 закону проголошувала, що «гетьман є найвищий керовничий всіх зносин Української Держави із закордонними державами»116.

111

Нариси історії Української революції 1917—1921 років: у 2 кн. — К.: Наукова думка, 2011. — Кн. 1. — С. 320.

112

Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: у 2 т. — К., 1997. — Т. 2. — С. 137—138.

113

Галайчук Б. Берестейський мир: окупація України (правна і політична оцінка) //Український са­мостійник. — Мюнхен, 1958. — Ч. 6. — С. 5.

114

Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. — Т. 2. — С. 401, 417.

115

Нариси історії Української революції 1917—1921 років. — Кн. 1. — С. 321.

116

Дорошенко Д. Історія України, 1917—1923. — Т. ІІ. Українська Гетьманська Держава 1918 року. — К., 2002. — С. 41.

Будівля цирку, де проходив Всеукраїнський з’їзд хліборобів України. 29 квітня 1918 р.

Після гетьманського перевороту зовнішньополітичне відомство Української Держави короткий час очолював відомий український вчений і громадсько-політичний діяч М. Василенко, 20 травня цю посаду обійняв інший визначний український історик та діяч національно-­визвольного руху — Д. Дорошенко117.

Громадянські права іноземців в Україні захищали дипломатичні представники насамперед країн Почвірного союзу, з якими УНР уклала Берестейську угоду. Так, посольство Німеччини очолив колишній посланник цієї держави барон Альфонс Мумм фон Шварцентштайн, якого в березні 1918 р. підвищили до рангу посла, і на цій посаді він був аж до жовтня 1918 р. Послом Австро-Угорщини в Україні призначено графа Йогана Форгача (відомого своїм авторством ультиматуму Австро-Угорщини до Сербії, з якого почалася світова війна)118. Інші іноземні репрезентації розпочали свою роботу в Києві вже після гетьманського перевороту.

Від УНР Українська Держава дістала чотири посольства 1-го рангу — у Німеччині, Австро-Угорщині, Туреччині, Болгарії, діяльність яких була підтверджена постановою Ради Міністрів 21 червня 1918 р.119 Вони дістали найвищу категорію дипломатичних представників — міністрів-резидентів — їх акредитували голови держав, до яких відряджалися посольства.

У намірах Німеччини та Австро-Угорщини щодо України не було єдності. Правлячі кола Габсбурзької монархії із занепокоєнням ставилися до посилення німецьких впливів в Україні. Як зазначав Д. Дорошенко, і в середовищі німецького керівництва не було вироблено сталої думки щодо України. «Вони хитались між Росією й Україною, — наголошував міністр, — одно було ясно: бажання скільки можна використовувати Україну для біжучого моменту, для потреб війни, що рішала для Німеччини грізне питання “бути чи не бути”»120.

Зважаючи на те, що міждержавні стосунки України з Німеччиною та Австро-Угорщиною мали ключове значення для української зовнішньої політики, посади українських дипломатичних представників у Берліні та Відні для Української Держави були чи не найголовнішими. На думку Д. Дорошенка, обговорюючи кандидатуру голови українського представництва в Німеччині, уряд Української Держави був свідомий, що це повинна бути людина, яка «мала б повне довір’я з боку національних українських кіл, а з другого справді могла би заімпонувати в Берліні»121. Вибір упав на барона Ф. Штейнгеля — відомого українського громадсько-політичного діяча та мецената. Д. Дорошенко згадував, що останній не без вагань прийняв пропозицію гетьманського уряду. «Він відверто заявив мені, що будучи по своїм переконанням федералістом, він не зважується зайняти пост, який вимагає оборони самостійності держави, — писав у своїх споминах міністр закордонних справ Української Держави. — Але згодившись во ім’я добра України взяти на себе предложені йому обов’язки, він прирік, що свої федералістичні симпатії заховає на глибині душі, а всі свої сили віддасть на службу самостійній Українській Державі»122. Натомість гетьман П. Скоропадський у спогадах характеризував Ф. Штейнгеля як «найчеснійшого та найшляхетнійшого українця»123.