Віктор Горобець - Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років

Двадцять сьомого жовтня в Переяславі відбулася Генеральна рада, на якій князю Трубецькому вдалося не лише відхилити проект, запропонований українською стороною, а й нав'язати цілий ряд положень, які суттєво обмежували український суверенітет у порівнянні з тими межами, що їх визначав договір 1654 р. Під виглядом так званих Прежних статей Богдана Хмельницького гетьману було нав'язано сфальшовані положення угоди. Зокрема, російська сторона змінила процедуру проведення гетьманських виборів. Якщо раніше козацтво мало право вільного вибору й було зобов'язане лише інформувати царя про його результати, то відтепер для того, аби легітимізувати свою владу, новообраний гетьман повинен був обов'язково їхати в Москву, де йому цар мав вручити жалувану грамоту та гетьманські клейноди. Гетьману ж заборонялося без дозволу царя починати війну чи уклади мир з будь-якою державою, надавати кому-небудь військову допомогу, позбавляти влади полковників і вищих козацьких старшин без санкції загальної козацької ради. Як новообраний гетьман, так і вся старшина були зобов'язані обов'язково складати присягу вірності московському монарху. За відмову від її принесення передбачалася смертна кара. Було також заборонено зовнішньополітичну діяльність гетьманського уряду без відповідного на те указу царя. Крім того, було внесено положення про підпорядкування українського духівництва московському патріарху.

Загалом же другий Переяславський договір істотно понижував статус Гетьманату. Якщо за нормами угоди 1654-го Українська держава зберігала за собою права політичної автономії, то тепер її статус можна охарактеризувати лише як автономію адміністративну.

Грубий диктат князя Трубецького змусив гетьмана Хмельницького погодитися на суттєві поступки російській стороні й втратити таким чином багато владних прерогатив. Та цей крок, як і можна було передбачити, не стабілізував суспільно-політичну ситуацію в Україні. Як і не призвів до зростання промосковських настроїв у козацькому середовищі. Навпаки, згідно з твердженнями Величка, Хмельницький за виявлену в Переяславі поступливість у питанні «премененія в некіих клавзулех пактов отеческих Переяславськими, а особливе взглядом новаго придатку в тех пактах всегда от старшини и полковников был поносимий и стужаемый».

На кінець року оточення гетьмана спробувало виправити становище, відіславши до Москви посольство, котре мало поставити перед царським урядом вимогу денонсувати відразу цілий ряд пунктів угоди 1659-го, що обмежували владні прерогативи гетьмана та козацької старшини. Зокрема, посли мали вимагати виведення воєвод із залогами ратних людей з усіх українських міст, за винятком Києва та Переяслава; поновлення попередніх повноважень гетьманської влади (у тому числі й права на власну зовнішню політику); гарантію обов'язкової участі української делегації на переговорах російських дипломатів із польськими комісарами; скасування пунктів про підпорядкування Київської митрополії московському патріархові; ліквідацію судового імунітету, наданого «проти давнього звичаю військового» тим козацьким старшинам, які засвідчили свою відданість цареві; водночас надання амністії старшинам, які активно співпрацювали з гетьманом Іваном Виговським. Та Московські переговори 1660 р. стали для української сторони провальними: на більшість вимог гетьманського уряду переглянути зафіксовані в договорі норми з'явилися негативні резолюції царя: «быть таку как написано». Тим часом у липні в Україну вступає 40-тисячна татарська Орда, аби разом з коронними військами атакувати царську і козацьку армії.

Готуючись до нової війни з Річчю Посполитою і Кримським ханатом, цар призначає в Україну «головним воєводою » боярина і князя Василя Борисовича Шереметьєва. Знайти гіршого кандидата навряд чи вдалося б. Мало того що Шереметьєв у сприйнятті козацтва заплямував своє ім'я безжальним переслідуванням полку Нечая на білоруських землях і, загалом, запам'ятався своїми відвертими козакофобськими висловлюваннями. Так ще й прибувши в Україну, уже під час першої зустрічі з гетьманом, дозволив собі образити молодого Хмельницького хамсько-саркастичним висловлюванням: « Этому б гетману гусей пасти, а не войском командовать!»