Віктор Горобець - Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років

Як не рідко бувало в історії, особистий побутовий конфлікт спровокував кардинальні суспільні зрушення. Занадто вже типовим для козацької України виявився вміст брутально розкритої всемогутніми коронними магнатами суботівської скриньки Пандори. Як з'ясувалося, десятиліття золотого спокою виявилось неспроможним заколисати генетично неспокійну козацьку енергію. «Ляхи запхали нас у міх, але не зав'язали» — так метафорично змалювала ситуацію тогочасна козацька приповідка.

Вибравшись на Запорожжя, Хмельницький, тим не менш, не зміг проникнути на Січ, оскільки на Микитиному Розі стояла залога реєстрових козаків, а на острові Хортиця перебував загін драгунів зі складу коронного війська. А тому бунтівний старшина зупинився на місці розташування старої, Томаківської, Січі і вже звідти закликав козаків долучатись до виступу. Велике враження на козацтво справляли розповіді про те, що сотник має королівську корогву й листа Владислава IV, де той визнавав козацькі права та привілеї. Очевидці стверджували, що бачили в руках Хмельницького й лист з червоною, королівською печаткою, і власноручний підпис Владислава IV.

Отож, коли 25 січня 1648 р. Хмельницький на чолі свого невеликого війська вирушив на Січ, оголяти шаблю не було потреби — на його бік перейшли не лише запорозькі козаки, а й реєстровці Черкаського полку, що як залоги перебували там. Наприкінці січня на Січі відбулась військова рада, яка й обрала Богдана Хмельницького гетьманом Війська Запорозького.

Тим часом Миколай Потоцький, довідавшись про новий козацький заколот, негайно закликав вищі військові чини на воєнну раду до Бара, що був резиденцією гетьмана в Україні. Учасники ради одностайно підтримали коронного гетьмана в його намірах збройно придушити заколот у самому його зародку. П'ятого лютого Потоцький видав до повсталих універсал із рішучим закликом утриматись від «ребелії». Але жодних наслідків це звернення не мало: з кінця лютого розпочалось активне залучення до повстання козаків, міщан і селян «городової» України. Потоцький з тривогою писав, що в Україні не залишилось «жодного села , жодного міста , де б не лунали заклики до свавілля і де б не замишляли на життя і майно своїх панів й орендарів».

А крім того, запорозький гетьман відправив своїх послів до Бахчисарая, закликаючи Кримську Орду до спільних дій проти Речі Посполитої. Усе вказувало на те, що в Україні розгорталась нова козацька війна. Проте поки що ніхто й не здогадувався, наскільки вона виявиться потужною й руйнівною. Війна, у порівнянні з якою всі попередні козацькі повстання видаватимуться невинними дитячими забавками.

Спираючись на досвід приборкання козацьких виступів у 1630-і рр., Миколай Потоцький вирішив спрямувати на Січ мобільний передовий загін, аби змусити повстанців закритись у таборі — як це неодноразово вже бувало раніше. А вже розгром супротивника мав відбутись, коли прийдуть головні сили. До авангарду, номінально очолювати який було доручено сину Потоцького, Стефану, було спрямовано приблизно три з половиною тисячі крилатих гусар і легкої кінноти коронних військ, а також півтори тисячі реєстрових козаків. Ще чотири полки мали рухатись на Січ по Дніпру човнами. Ще два — просуватись паралельно суходолом.

Однак стратегічно бездоганний план коронного гетьмана був зруйнований нестандартними діями Хмельницького. Адже він не став очікувати на супротивника в укріпленому таборі на Січі, а несподівано для багатьох — не тільки ворогів, а й соратників — вивів у середині квітня своє, поки що невелике, військо назустріч супротивнику та стрімко рушив на перехоплення Стефану. Разом з татарським загоном перекопського мурзи Тугай-бея Богдан мав всього лише близько восьми тисяч вояків. У той час як у Потоцького було майже вдвічі більше сил, враховуючи полки реєстровців. Відтак запорозький гетьман повівся вельми ризиковано. Проте, як показали наступні події, ризик повністю себе виправдав.

У перші дні походу коронні війська рухались швидко й не зустрічали на своєму шляху жодних перепон, і вже 19 квітня на берегах річки Жовті Води авангард молодого Потоцького зіткнувся з передовими загонами повстанців. Наступного дня коронні війська були атаковані повсталими. Щоправда, перші сутички з неприятелем не віщували коронним військам великих неприємностей. Як занотував до свого щоденника один з учасників походу, козацькі союзники — татари — не справили на поляків належного враження: «Орда була лихою і несмілою... в кожухах і свитках, без шабель, без луків, переважно з маслаками, тобто кістками, насадженими на пружне дерево, що є гірше, аніж шабля».