Віктор Горобець - Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років

Доля закинула козака до Стамбула. Там він перебував у неволі в одного зі старшин султанського флоту, котрий мешкав у кварталі Касим-паші. Як згадував пізніше сам Богдан, він терпів « два роки суворого ув'язнення». Яким чином невільнику поталанило вирватися на батьківщину, достеменно невідомо. За одними відомостями, на волю його було викуплено матір'ю, за іншими — козаки обміняли молодого побратима, «вдячно згадуючи його батька» , на полонених турків.

Тим часом на Подніпров'ї швидкими темпами відбувалося поширення магнатського господарства. Це вкрай негативно позначилося на стані козацького господарювання загалом і спровокувало гострий конфлікт особисто в житті Хмельницького. Конфлікт зачався відтоді, коли Олександр Конєцпольський, здобувши 1633 р. уряд корсунського й чигиринського старости, отримав у своє порядкування Мліївський ключ і почав на свій розсуд визначати його межі, намагаючись загарбати якомога більше суміжних з ним земель. Серед інших до ока магната припав і хутір Суботів, який Богдан отримав у спадок. Батько держав суботівську землю, як зазначалось у тогочасних офіційних документах, « спокійним володінням» , не маючи на неї належних документів. Відсутність власних підтверджень на право володіння Суботовом робило позицію сотника вельми вразливою в майновому спорі з місцевим старостою. Власне, це дуже швидко зрозумів і сам Хмельницький, коли на його скаргу щодо утисків з боку магната, подану до сейму, прийшла відповідь, яка вимагала підтвердження його правоти з боку... усе того ж Конєцпольського.

Активність Конєцпольського в намаганнях відібрати в козацького сотника його родинну власність обумовлювалась зацікавленістю в її отриманні з боку вірного клієнта молодого магната — чигиринського підстарости Даніеля Чаплинського, котрий планував осадити на місті козацького хутора власну слободу, пообіцявши при цьому своєму патрону суттєве збільшення прибутків староства. На щастя Хмельницького, в умовах плекання королем і його оточенням планів війни з Османами й активного використання в ній військової потуги Війська Запорозького козацькому реєстровому старшині вдалось знайти собі впливового союзника в особі Владислава IV, котрий привілеєм від 22 липня 1646 р. затвердив за чигиринським сотником хутір Суботів. Проте специфіка Речі Посполитої полягала в тому, що на прикордонні Дикого Поля влада короля була не надто впливовою. Відтак і бажаного спокою королівське пожалування Хмельницькому не принесло.

Щоправда, пізніша оповідь вказувала на те, що від короля козацький старшина отримав не лише майнове пожалування. На аудієнції Владислав IV, вислухавши від Хмельницького жалі на магнатські утиски, зауважив на латині: «Хіба у тебе, дурню, немає шаблі?» Справжню ціну цієї безкоштовної королівської поради козацькому старшині оцінили вже наступники короля, побачивши на власні очі всі ті нещастя королівства, що їх таки спричинила шабля Хмельницького. Наразі ж під час свого одруження з донькою калуського старости Замойського Олександр Конєцпольський поступився домаганням Чаплинського й дозволив своєму слузі зайняти Суботів звичним для тих часів способом — шляхетським наїздом. Ба більше, Чаплинський навіть підготував замах на життя Богдана. 1647 р., коли татари напали на Чигирин, у розпал бою один коронний жовнір нишком ударив Хмельницького шаблею по шиї. За щасливим збігом обставин на голові в козака був шолом із залізною сіткою, яка й затримала удар. А виправдання жовніра звучали доволі цинічно: нібито він сплутав козака з татарином. Хоча насправді Богдан не лише їхав серед реєстрового війська, а й перебував безпосередньо біля чигиринського полковника.

Восени того ж року Конєцпольський не лише відібрав у козака хутір, а й кинув в ув'язнення, нібито за незаконне посідання маєтків, що йому не належали. Запопадливий Чаплинський, скориставшись нагодою, вирішив назавжди замкнути за Хмельницьким двері ув'язнення, висунувши проти опонента звинувачення в зраді — підготовці морського походу козаків. Зважаючи, що провина зради каралась у Речі Посполитій засудженням до ганебної смерті (через четвертування чи саджання на кіл), а король і його варшавське оточення не поспішали оприлюднювати факти своїх таємних зносин з козацької старшиною, для Хмельницького залишався єдиний вихід — «податися на Низ, до інших таких подібних покривджених, котрих немала кількість по тих краях низових і по островах морських була; і вони собі Хмельницького вождем обрали».