Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Марксизм протиставив світові, створеному Богом, який дозволяв сподіватися на рай після смерті, світ без Бога, що обіцяв рай на землі. Ленінізм додав до марксизму методику захоплення влади. Поєднання нової теорії дійсності з методами «реалізації» цієї дійсності мало потужний психологічний ефект. Це був усеохопний світогляд. Претендуючи на абсолютну раціональність, марксизм-ленінізм став знаряддям мобілізації всіх народних ресурсів — духовних, емоційних, політичних — на створення комуністичного режиму, встановлення якого стало найвищим досягненням безбожної релігійної віри.

Марксизм-ленінізм десятиліттями тримав у своїх лещатах мільйони людей, аж поки в середині 1980-х у Радянському Союзі не розпочалася криза віри — завдяки тому, що із запровадженням політики гласності стала очевидною вразливість марксистсько-ленінської ідеології.

Релігію, яка приберігає рай для наступного світу, неможливо піддати перевірці практикою, але світській релігії на кшталт марксизму-ленінізму, який обіцяє рай на цьому світі, для підтвердження власної легітимності доводиться докладати безперервних зусиль із перетворення реальності.

Для створення ілюзій радянський режим не шкодував сил. Однак із початком гласності довіра до цих ілюзій сильно похитнулася. Громадяни СРСР уперше побачили обриси реального світу, й коли віра в утопію, обіцяну марксизмом-ленінізмом, стала згасати, ідеологічний світ їхньої уяви втратив сенс.

Упродовж багатьох років, що передували приходу до влади Горбачова, радянська ідеологія спиралася на «уявне місто» — таку собі дзеркальну кімнату, створену на кожному рівні радянського суспільства.

Природа цього «уявного міста» віддзеркалювалася в тому, що викладали в школах. На уроках історії створення СРСР подавали як епохальну подію світової історії, а всі події після 1917 року — як підтвердження неуникності перемоги комунізму в усьому світі. На уроках літератури про великих письменників XIX століття розповідали, що вони шукали позитивного ідеалу, а отже, були передвісниками більшовицької революції. Студентам-біологам викладали теорії академіка Опаріна — його праці, присвячені раннім формам життя, нібито «спростовували» ідею створення життя якоюсь зовнішньою силою. Походження людини від мавпи пояснювали на підставі теорії Енгельса, викладеної в «Діалектиці природи»: мавпи стали людьми після того, як почали задля виживання користуватися знаряддями. Тому саме праця, а не розум, відрізняла людину від тварин. На хімічних факультетах викладачі стверджували, що закони діалектики можна перевірити за допомогою класифікації елементів у періодичній таблиці Менделєєва.

Проте найважливішими були моральні закони. В марксистсько-ленінському світі не існувало абсолютної істини, а лише істини окремих класів, і найвищою з них була істина робітничого класу, яку й обстоював радянський режим. «Класову моральність» марксизму-ленінізму схарактеризував Ленін у своїй промові перед комсомольцями 2 жовтня 1920 року, заявивши, що комуністи відкидають будь-яку мораль, що спирається на «позалюдські» та «позакласові» поняття.

Для комуністів моральність цілком підпорядковувалася класовій боротьбі — добрим було те, що руйнувало старе експлуататорське суспільство і допомагало побудувати «нове, комуністичне».

Картину світу, прищеплювану в школі, підживлювала робота преси, яка теж описувала Радянський Союз як країну на шляху до земного раю. Замість хроніки подій, типових для життя в реальному світі: аварій, злочинів, корупції, боротьби за владу, — засоби масової інформації давали новини, які могли походити лише з раю: нескінченні ювілеї, статистика врожаїв і засідання Верховної Ради — парламенту, який завжди підтримував уряд. Будь-які проблеми, згадувані в радянській пресі, називали «недоліками».

Одним із тих місць, де виробляли інформацію для радянських громадян, була штаб-квартира радянської інформаційної агенції ТАРС у центрі Москви.

Одного дня, невдовзі після того, як Валерій Федоров почав працювати в ТАРС, до відділу міжнародних новин надійшло повідомлення від американської інформаційної агенції UPI. В ньому йшлося про те, що одна американська компанія розробила нові, якісніші автомобільні покришки й заради реклами свого досягнення готова безкоштовно замінити старі покришки, починаючи з певного року випуску.

Черговий редактор вирішив не публікувати цієї новини, адже повідомлення про технічні вдосконалення та пропозицію безкоштовної заміни певного товару було би поганою ілюстрацією до розповідей про лиха капіталізму. Однак його начальник, редактор американських новин, сказав: «Ми можемо використати це за призначенням». Він забрав повідомлення й через п’ять хвилин повернувся з відредагованим текстом: «Оце можна публікувати».