Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Один московський фахівець із економіки сільського господарства дізнався про злочини сталінської доби ще в сімдесяті роки, читаючи західні джерела під час своїх частих закордонних відряджень, але завжди пам’ятав, що читає написане «ворогами». Однак, коли історію сталінського періоду почали висвітлювати в радянських публікаціях, він раптом сказав своєму другові Анатолію Стріляному: «Вся наша історія, вся наша система — це ганьба. Якби я був молодший, я повернув би свій партійний квиток. Про який соціалізм, про які ідеали можна говорити після всього цього?»

«Все, у що я вірив у житті, — писав у листі до газети “Правда” Сергій Чапаєв, член КПРС з дев’ятнадцятирічним стажем, — розсипалося порохом. Не залишилося нічого святого. Сталін, Молотов, Ворошилов... Ми співали про них пісні. Ми вірили їм більше, ніж самим собі. Як мені дивитися в очі іншим? Усе моє життя виявилося безглуздим».

Тридцятирічна стюардеса «Аерофлоту» говорила своєму другові Олександру Лякіну, релігійному дисиденту: «Після всіх цих публікацій просто жахливо жити. Я не розумію після всього цього, куди йти. Скрізь лише темрява та жах. Коли я бачу Бовіна та Зоріна [ветерани радянської пропаганди, що захищали перебудову], мені хочеться жбурнути в телевізор цеглину».

«Вони знищили в нас віру та правду, — говорила Таня Зав’язкіна, член партії і наглядачка у в’язниці “Матроська тиша”. — Тепер ми ні в що не віримо й переконані, що правди взагалі немає».

У 1988 році у Радянському Союзі почалася певна криза віри. Причиною була політика гласності, яка принесла із собою величезний потік правдивої інформації, але водночас заклала бомбу під засади радянської системи, радянської ідеології.

Гори книжок були написані про марксизм-ленінізм — радянську ідеологію, й у багатьох із них прославляли марксистсько-ленінський аналіз капіталізму або описували способи захоплення влади. Однак найголовніша характеристика цієї ідеології полягає в тому, що вона дає змогу людині нехтувати ірраціональною, інстинктивною частиною своєї природи і є логічним, самодостатнім світоглядом, який методично виключає можливість існування Бога.

Намагання скасувати Бога походить від радикально негативних, деміфологізуючих інтелектуальних тенденцій доби Просвітництва. В Росії воно мало частковий успіх завдяки послабленню офіційної релігії. «Церкви, — писав Карл Юнг, — є символом традиційних і колективних переконань, які для багатьох вірян є наслідком не власного внутрішнього досвіду, а бездумної віри, що схильна зникати, як відомо, щойно починаєш про неї думати. Отже, зміст віри починає суперечити знанню, і часто виявляється, що ірраціональність першої не витримує конкуренції з логічними висновками другого».

Онтологічною серцевиною марксизму є теорія діалектичного матеріалізму, згідно з якою все наявне — це матерія в русі. Немає ні духу, ні Бога, ні душі. Свідомість — атрибут високорозвиненої матерії. Матерія характеризується «єдністю протилежностей», суперечливих аспектів одного предмета, які, попри це, обумовлюють одне одного.

Теорія діалектичного матеріалізму, яка постулює суто механічний світ, де все постійно перетворюється на свою протилежність, була радикальною відмовою від релігійного світогляду-припущення, що земне життя здобуває свій сенс з якогось трансцендентного джерела, та усувала підстави прав людини, бо позбавляла окрему людину будь-якого іншого земного орієнтиру.

У цьому безбарвному світі було потрібне якесь джерело сенсу, й цю роль виконала теорія історичного матеріалізму — «відкрита істина» ідеології.

У цій своїй теорії Маркс і Енгельс стверджували, що історія твориться шляхом матеріальної трансформації економічних умов виробництва, і це спричиняє конфлікт між продуктивними силами та виробничими відносинами й сприяє загостренню класової боротьби, яка на кожному етапі завершується перемогою найбільш прогресивного класу. Так, рабовласницьке суспільство змінилося феодальним, феодальне — капіталістичним, а з перемогою робітничого класу капіталістичне суспільство теж має поступитися місцем іншому — безкласовому — суспільству, в якому приватну власність буде скасовано й настане досконала демократія із цілковитою одностайністю та нечуваним добробутом.

Внеском Леніна стало те, що в межах Марксової теорії він зробив наголос на ролі дисциплінованої комуністичної партії як авангарду робітничого класу. Таким чином, головною дійовою особою історії замість робітників стала партія, а прагнення комуністів до абсолютної влади було прив’язане до певної всесвітньої теорії, що дало змогу комуністичним режимам претендувати на власну історичну непохибність і неуникність.