Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

З Білого дому вийшли депутати з автоматами й стали ходити перед ланцюгом оборони, розмовляючи з людьми й підбадьорюючи їх. По радіо лунав голос Руцького: «Якщо танки сунутимуться на вас, відступайте і не кричіть. Не провокуйте їх, не вдавайтеся до якихось активних дій проти них. Цей опір — не збройний, цей опір — духовний. Тому тим, хто має при собі залізні прути, треба їх викинути. Ви захищаєте нас своєю присутністю».

Потім радіо Білого дому повідомило що інформацію, нібито штурм має відбутися після півночі, але щодо цього з’явилися нові прогнози. І тоді Руцькой попросив жінок і дітей залишити площу. «Друзі, — сказав він, — якщо трапиться щось трагічне, не впадайте у відчай. Життя на цьому не зупиниться. Життя продовжується, і ви продовжите боротьбу».

Коли Емма почула ці слова, в неї захололо серце. Вона подивилася на юнаків, що стояли біля неї, і уявила, як на них наїжджатимуть танки, давитимуть їх чи розстрілюватимуть. Їй хотілося захистити їх, але вона була так само безпорадною, як і вони. У натовпі виник якийсь рух — це жінки залишали площу. Емма на мить замислилася, чи не піти і їй, але видовище цих молодих хлопців змусило її залишитися. Вона знала, що нічим не зможе їх захистити, але дивлячись, як вони стоять під дощем, відчувала, що їм властива певна духовна сила: вони готові битися за своє майбутнє й майбутнє своїх дітей.

Емма дивилася на прапор Російської Федерації, який майорів над парламентською будівлею, й усвідомлювала, що доля російського народу в цю мить висить на волосині.

Площа тепер була вщерть забита людьми, натовп сягав щойно зведених барикад, які блокували доступ до Білого дому збоку розташованого позаду парку ім. Павлика Морозова. Емма не вірила, що барикади зупинять танки, натомість була впевнена, що в разі газової атаки чи загальної паніки вони не дадуть людям змоги вибратися з площі.

Поки вона стояла разом із іншими в очікуванні, радіо Білого дому безперервно передавало останні новини. О 00:20 група танків почала рух від Таганської площі в напрямку Білого дому. О 00:45 БТРи рознесли барикади біля метро «Барикадна». У районі Теплого Стану було чутно постріли. Ленінградським проспектом до центру міста рухалося десять танків. Раптом натовп сполохали звуки стрілянини, що чулися з боку Садового кільця. З гучномовців пролунало оголошення: «Всім, хто знає таджицьку, узбецьку чи кавказькі мови, вийти з ланцюга й іти до Садового кільця». На цей заклик відгукнулося багато ветеранів-афганців — залишивши очеплення, вони побігли в указаному напрямку, щоби допомогти у спілкуванні з неросійськомов-ними солдатами з південних республік.

З різних місць було чутно залпи, а в небо запускали сигнальні ракети.

О 2:30 Белла Куркова оголосила по радіо: «Брати та сестри, ми чекаємо на штурм впродовж найближчих десяти хвилин». Оборонці почали вимикати світло в будівлі Білого дому, й уся вона занурилася в темряву.

Бурбуліс звернувся до всіх, хто перебував у будівлі чи поблизу неї. Він сказав, що треба дати дорогу танкам — це продиктовано не страхом, а бажанням уникнути безглуздих жертв. За кілька хвилин радіо Білого дому припинило мовлення, й до непевності ситуації додалася ще й відсутність інформації. Вночі продовжували лунати далекі постріли.

За квартал звідси, на Садовому кільці, біля в’їзду до тунелю під Калінінським проспектом утворилося велике скупчення народу. Там було споруджено барикаду з бетонних блоків, а з іншого кінця тунелю виїзд блокували кілька тролейбусів, поставлених впритул один до одного.

Близько 2:15 збоку посольства США до тунелю почала рухатися колона легких танків і одна бронемашина. Коли вони наблизилися, люди стали стрибати вниз, у тунель, утворюючи живий ланцюг перед першою з бетонних барикад. Солдати почали стріляти в повітря. Натовп розступився, і танки прорвалися через загорожу й попрямували до тролейбусів, що блокували тунель з іншого кінця.

Перший танк колони проторував собі шлях через ряд тролейбусів, але після цього народ ринув до тунелю й почав штовхати тролейбуси назад, щоби закрити створену прогалину. Люди кричали солдатам: «Що ви робите? Ви маєте бути на нашому боці!»

Коли загорожу із тролейбусів було відновлено, а всі танки заїхали в тунель, люди стали підтягати бетонні блоки до в’їзду, відрізавши в такий спосіб військовим машинам шлях до втечі.

Хвилини спливали, напруга зростала. Поки танки чекали, хтось із натовпу накинув брезент на БТР, позбавивши солдатів можливості щось бачити. Тим довелося вилізти з машини, щоби прибрати брезент, але коли БТР знову почав рухатися, Дмитро Усов, ветеран Афганської війни, забрався на нього ззаду й відчинив один із люків, щоби спробувати поговорити з екіпажем. Солдати відкрили вогонь і вбили Усова. Він упав назад, але його нога застрягла в люку, а голова та руки тяглися по асфальту, залишаючи кривавий слід під дощем.