Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

«Частина Таманської дивізії перейшла на наш бік, — сказав Задонський. — А ви що ж?»

«Що б не зробила армія, — відповів офіцер, — її звинуватять. Ми будемо винні, якщо підемо проти народу, і будемо винні у невиконанні наказу, якщо не підемо».

Задонський повернувся до Білого дому, і його одразу відрядили на перемовини з танкістами, що розташовувалися біля станції метро «Електрозаводська» на Яузі. Але коли він та інші депутати туди прибули, то побачили, що солдати оточені місцевими мешканцями, які звинувачують їх у тому, що вони прийшли «стріляти у власний народ». Командир танкістів скаржився, що Язов поставив армію в скрутне становище. Проте коли Задонський спитав його, чи виконає він наказ стріляти в людей, той не відповів.

Ще одного депутата, Сергія Засухіна, відрядили з групою колег на Мінське шосе, де вони натрапили на кілька військових вантажівок, що везли прожектори для пошуку в небі парашутних десантів. Оскільки існувала небезпека штурму Білого дому з повітря, Засухін із іншими депутатами вирішили запобігти доправленню прожекторів в центр міста. Вони вийшли на шосе, зупинили два тягачі з причепами й попросили їх стати поперек дороги, заблокувавши в такий спосіб рух платформ із прожекторами, а самі почали бесіду з солдатами та їхнім командиром.

«Яке у вас завдання?» — спитав Засухін.

«Ми не знаємо, — відповів один із вояків. — Вони не сказали нам, куди саме ми поїдемо, сказали лише — до Москви».

Депутати заявили військовим, що розіб’ють прожектори, якщо вони не розвернуться і не поїдуть із Москви. Це не розлютило солдатів, вони лише попросили депутатів не чіпати вантажівок. «Ми за них відповідаємо, — пояснили вони, — якщо хочете щось розбити, бийте прожектори — за них ми не відповідальні».

Зрештою командир сказав, що його підрозділ розвернеться й залишить Москву, і Засухін із товаришами сіли в свої автівки й супроводжували його за межі міста.

Потім Засухін поїхав до станції метро «Аеропорт», де на Ленінградському проспекті стояло десять легких танків, і звернувся до полковника, який ними командував. Він спитав у нього про номер його підрозділу. Той відмовився відповідати, але сказав, що отримав наказ просуватися до середмістя, до густонаселеного району, й вирішив не виконувати цього наказу.

Це рішення полковника було одним із багатьох актів непокори, що почала ширитися на всіх армійських рівнях.

Замполіт танкового підрозділу, що відповідав за ідеологічну обробку особового складу, спробував пояснити депутатам свою особисту позицію. «Я мав би бути серед народу біля Білого дому, — сказав він, — але я в однострої, а тому в разі наказу йти до Білого дому й стріляти я піду до Білого дому й стрілятиму».

Засухін розлютився. «Ви не дитина, — сказав він. — У Вас шолом на голові, але ця голова Вам дана, щоби думати. Якщо Ви маєте дружину та дітей, то й подумайте, що буде для них краще». Бесіда тривала три години, й упродовж неї депутати роздавали військовим листівки й розмовляли з ними. Коли вони пішли звідти, Засухін мав упевненість у тому, що істотна частка армії відмовиться виконувати накази й не відкриватиме вогонь по людях.

Перфільєв розмірковував, що робити. З усієї країни надходили звістки, які вказували на те, що місцеві органи влади, КДБ і військові частини почали переходити на бік російського уряду. Натовп біля російського парламенту зростав, і увага світу була тепер прикута до протистояння, яке відбувалося перед самими його дверима. Водночас Перфільєв розумів, що заколотникам, щоби покінчити зі спротивом російського уряду, досить було однієї надійної військової частини. І він вирішив, що захисники повинні вдатися до всіх можливих засобів, щоби зв’язатися з генералами КДБ, МВС та армії і переконати їх не брати участі в жодному штурмі.

О 16:30 Єльцин вийшов зі свого кабінету й спокійно потис руки людям у приймальні. Тут зібралися ті, хто працював із ним багато років. Єльцин коротко поговорив із кожним із них. «Дякую, що залишилися, — сказав він. — Ми вистоїмо, будь-якою ціною».

Єльцин тримався спокійно, але очі виказували, що він стурбований і стривожений. З усіх джерел надходила інформація, що ДКНС налаштований штурмувати Білий дім цієї ночі. На цей випадок були розроблені плани евакуації Єльцина. І все ж таки його присутність зміцнювала загальний бойовий дух.

Єльцин і Руцькой зв’язалися з керівниками заколоту. Руцькой зателефонував Язову, Янаєву та Пуго і спитав про їхні наміри. Кожен із них наполягав на тому, що ніхто не збирається штурмувати будівлю парламенту і вони хочуть лише врятувати країну від краху.