«Ні, немає жодного відродження релігії, про яке подекуди кажуть, — говорив мені отець Сергій Желудков якось увечері в Москві 1982 року. — У Пскові лише кілька людей ходять до церкви. Ні журналісти, ні вчителі не ходять, бо вони втратять роботу. Діти не носять хрестиків. Вони не хочуть неприємностей у школі. Але навіть якби не було переслідувань, важко сказати, скільки людей прийшло би. Більшість тих, хто відвідує відправи, — це літні жінки. Мабуть, є в емоційній природі жінок щось таке, що робить їх чутливішими до релігії, ніж чоловіків. Для жінок це щось на кшталт клубу. Вони можуть теревенити під час відправи, але їхня присутність — це свідчення того, що радянська держава не спромоглася знищити релігію цілком. Ті, хто зараз молиться в церквах, є колишніми комсомольцями. Вони народилися в 1910-му або раніше. Це діти революції, яких самотня старість змусила забути всі атеїстичні настанови».
У 1988 році в СРСР почалися зміни в релігійній політиці. У квітні Горбачов зустрівся в Кремлі з патріархом Піменом. Там уперше приймали предстоятеля церкви від часів зустрічі Сталіна із церковними ієрархами під час Другої світової війни. Офіційна преса, яка завжди малювала вірян злими й забобонними, тепер стала зображувати їх із більшою симпатією. Клопотання про відкриття церков, що по 10–20 років пролежали неторкнутими, були задоволені, а місцеві чиновники припинили дошкуляти священикам.
Горбачовська стратегія реформ спричинила зміни в суспільній атмосфері. Коли віру припинили переслідувати, вона вийшла зі сховку, і скрізь з’являлися перші паростки релігійного відродження.
Ці зміни віддзеркалились і в долях окремих людей.
«РІЧКОВИЙ», ЗАХІДНИЙ СИБІР, ЛИПЕНЬ 1987 РОКУ
Сонце безжально смалило, коли Олександр Горбунов, секретар місцевого парткому, стояв біля купки рублених будинків, спостерігаючи, як величезний екскаватор вгризається в землю, риючи траншею під водогін для радгоспу «Річковий». Вдалині тягнув паки сіна віз, запряжений конем, і кудись поспішав автомобіль, здіймаючи великі хмари куряви. Аж раптом пролунав якийсь тріск, і Горбунов відчув, що в нього затремтіли руки. Разом із чорною землею екскаватор зачерпнув людські кістки. Він працював без упину, і його ківш щоразу заповнювався кістками та черепами, піднімав їх високо вгору й скидав на узбіччя.
Горбунов крикнув екскаваторнику, щоби він зупинився, й той нарешті вимкнув мотор, але був незадоволений, бо мав виконувати план, і Горбунов, представник партії, не зміг знайти підстав для припинення роботи.
Він знав, що тут по сусідству в сталінські часи були табори. Й коли над цими сибірськими сільськогосподарськими землями сідало сонце, його косі промені часто виявляли дивні пагорби, вкриті розкішною травою й усіяні грибами. Старші люди давно говорили, що там всередині — людські рештки, але до цього випадку Горбунов ніколи не бачив жодних кісток. Вражений і схвильований, він залишив місце робіт і повернувся додому.
Горбунов, член партії з 1974 року, працював у селі Ачаїрі механіком на ремонтно-тракторній станції радгоспу «Первомайський». На початку 1987 року він уже майже втратив віру в комунізм, але залишався обраним партсекретарем радгоспу й займався всіма аспектами його роботи.
Він сподівався, що як партійний секретар зможе допомагати людям, але його досвід керівника в комуністичній системі підказував йому, що він є частиною системи, яка не підлягає реформуванню. Горбунов бачив, як директор радгоспу Володимир Ноздричев роздає квартири своїм приятелям, а алкоголізм сягає такої межі, що керівникам радгоспу доводиться самим доїти корів, бо всі решта п’яні як чіп.
У 1987 році влада почала заохочувати створення «неформальних організацій» на допомогу перебудові, й директор будинку культури в Арчаїрі, за походженням сибірський козак, організував козацький хор. Горбунов, який теж був козацького походження, вступив до хору. В той самий період в Омську та навколишніх селах почали відкривати церкви, а митрополит Омський і Тарський Феодосій став з’являтися на місцевому радіо й телебаченні.
Під враженням від явних змін в офіційному ставленні до релігії, один із членів хору запропонував поїхати до Омська й отримати благословення Феодосія. Горбунов ніколи не був у церкві, але під впливом того, що трапилося в «Річковому», погодився поїхати з хором. Коли Феодосій дізнався, що приїхали учасники козацького хору, він відслужив відправу за відродження сибірського козацтва, яке, на його думку, будувало своє життя на засадах релігії, дисципліни та шанування старших.
Читать дальше