Геннадій Єфіменко - Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

Комнезами єднала з комбідами зразка 1919 р. адміністративна підпорядкованість Народному комісаріату внутрішніх справ. Однак члени президії комнезамів (а їх, як і комбідівців, було троє у сільській і п'ятеро у волосній президії) фінансувалися з коштів Наркомату продовольства. Як підкреслював X. Раковський, саме Наркомат продовольства «є найбільш зацікавленим в організації цих комітетів».

Найвищою ланкою комнезамівської ієрархії були волосні президії. На питання з місць, чи можна скликати повітові або губернські організації КНС, була дана чітка відповідь: «Не можна, оскільки можуть створитися у повітових та губернських центрах паралелізм і конкуренція між Виконкомами і Бюро». Те, що було потрібно на селі (конкуренція і паралелізм), на наступних щаблях влади виявилося зайвим.

Хоч КНС створювалися з метою протистояти небільшовицьким радам селянських депутатів, керівники партії не збиралися ліквідовувати їх після більшовизації сільрад, як це було зроблено в Росії з комбідами. В одній з інструкцій НКВС наголошувалося, що комнезами не можна розпускати навіть у тих випадках, «коли вони при перевиборах оволодіють радами та волвиконкомами». Логіка зрозуміла, адже на наступних виборах ситуація могла змінитися.

Ще в законі про продрозкладку було відзначено, що всі господарства з розміром землі менше 3 десятин звільняються від продрозкладки. Їм надавалося від 10 до 25 % (залежно від губернії) зерна, вилученого у ході продрозкладки. Але всі ці блага незаможники отримували лише у випадку виконання плану. Якщо хліб не зібрали в потрібних кількостях, то представники наркомпроду були зобов'язані забирати хліб навіть у тих, хто мав землі менш ніж 3 десятини. «Інакше могло б трапитися, що куркуль приховує своє зерно в середняка і навіть бідняка», — пояснював цю норму X. Раковський. Разом із тим велася масована, незвична для тогочасного селянина пропаганда того, що незаможник «право имеет» не лише забирати у більш заможного і працьовитого селянина продовольство, але й майно, тобто «розкуркулювати». Межа у володінні землею, за якою можна розпочати розкуркулювання, зафіксована не була, це право надавалося на відкуп місцевим органам.

Після ухвалення закону розгорнулася широка кампанія з утворення комнезамів, що мала переважно примусовий характер. На V конференції КП(б)У опозиційно налаштований до ЦК КП(б)У делегат Барчук відзначив: «Ми знаємо, як створювалися комнезаможі. Казали селу, що у випадку, якщо в ньому не буде створено комнезаму, це свідчитиме, що воно не підкоряється радянській владі». Але в багатьох випадках владі вдалося досягти свого. Найбільш лаконічна характеристика успіхів діяльності комнезамів пролунала на з'їзді з вуст члена ЦК КП(б)У Миколи Попова: «Комнезами дали значну кількість загонів, котрі влилися в нашу армію. І якщо в минулому році українське село цілком стояло проти міста і радянської влади, то нині в українському селі наростають ті сили, які нададуть нам підтримку... Із села в куркулів вдалося взяти значно більше хліба, ніж у минулому році».

Показовими для аналізу атмосфери створення комнезамів є рішення першого губернського з'їзду комнезамів Харківщини. Там було ухвалено «одинадцять заповідей» незаможного селянина, основним завданням яких був розкол українського села на ворогуючі частини. Ішлося про необхідність стати «дійсним господарем села», про «виколочування хліба в жадібного, ненажерливого куркуля». Про потребу сумлінної праці незаможників на землі для вирощування високого врожаю у цих «заповідях» не згадувалося.

Примус разом із пільгами дав обнадійливі для влади результати. Кількість комнезамів невпинно зростала. За даними НКВС, на 1 липня їх було близько 700, 1 серпня — 3277, 19 вересня — 5564, 10 жовтня — 7681, 10 листопада — 9599. Але наркома внутрішніх справ УСРР Володимира Антонова обнадіювала не скільки кількість, як «якість»: «Тепер факт розшарування безсумнівний. Куркуль-бандит не чіпав селян, навіть членів сільрад і волвиконкомів: він їх лише розганяв та лякав погрозами. Тепер уже не те: тепер куркуль уже б'ється у своєму власному селі проти своїх односельців, організованих у комнезами... За першу половину жовтня ми маємо, за неповними даними, із середовища незаможних 152 жертви куркульського терору (переважно голови комнезамів)... Нещодавно прийшла характерна телеграма про те, що в одному селі куркулі вирізали 30 бідняків, а ті, в свою чергу, вирізали стільки ж куркулів. А в Полтавській, Кременчуцькій і Донецькій губерніях починають організовуватися збройні загони незаможників для самооборони та рішучого придушення куркульського терору. Це вже беззаперечний початок громадянської війни на селі, і безперечно, що за підтримки всього державного апарату Радянської влади вона закінчиться перемогою споріднених із пролетаріатом прошарків села».