Геннадій Єфіменко - Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

Приховувачам хліба загрожували покаранням аж до конфіскації майна. Поряд з каральними передбачалися стимулюючі заходи. 10 % обсягу розкладки у південних і Полтавській, і 25 % — в усіх інших губерніях залишалося у волосних коморах на потреби пролетаризованих верств села. Це повинно було забезпечити підтримку сільською біднотою кампанії вилучення хліба. У телеграмі до Сталіна в Харків Ленін високо оцінив цю особливість здійснюваної в Україні хлібозаготівельної кампанії.

Хлібна розкладка з урожаю 1919 р. не була виконана. За оцінкою X. Раковського, до 1 липня вдалося зібрати близько 25 млн пудів. 24 серпня було ухвалено закон про продрозкладку з урожаю 1920 р. Розмір залишився той самий — 160 млн пудів. З 2 вересня 1920 р. до 20 лютого 1921 р. було зібрано 52 млн пудів.

Однак не лише хлібом харчується людина. Слідом за хлібною надійшла черга й інших розкладок. 26 березня було опубліковане положення «Про обов'язкове постачання худоби для потреб держави». За рік селяни мали здати державі за суто символічними «твердими» цінами 10 % наявної великої рогатої худоби (218 838 голів), по 30 % овець та свиней (відповідно 902 425 та 799 977 голів). Половину річної норми потрібно було здати до 1 серпня. 20 серпня було ухвалено нове рішення про постачання худоби, згідно з яким «у порядку розкладки» влада в період з 1 серпня 1920 до 1 серпня 1921 р. мала намір відібрати у селян 8 % великої рогатої худоби у віці старше 3 років, 70 % — у віці до 3 років, 25 % наявних овець та 20 % свиней старше 4 місяців. Власників молочної худоби наркомпрод УСРР зобов'язав здавати державі від 3 до 6 фунтів (залежно від губернії) тваринного масла від кожної корови. За непоставку передбачалися кари: подвійне обкладання, реквізиція корів, арешт винних.

Продрозкладка поширювалася на дедалі більшу кількість продукції. Дійшла черга не лише до свійської птиці, за несвоєчасну здачу якої передбачалося примусове стягнення в потрійному розмірі та арешт, а й до картоплі і навіть меду, для якого в липні ввели розкладку, а в серпні її розміри підвищили у два рази. Покарання за невиконання було суворим. Так, у прикладі з картоплею зазначалося: «У тих випадках, коли власники не здають в установлені строки належної за розкладкою картоплі, остання підлягає примусовому і безкоштовному відчуженню в розмірі всього виявленого у власника запасу. До власників, які запекло приховують свої запаси, відповідною владою застосовуються найбільш суворі методи впливу аж до конфіскації всього майна та передання винних до суду Ревтрибуналу». Вагому допомогу в здійсненні продовольчих реквізицій надали владі комітети незаможних селян, що прийшли на зміну існуючим 1919 р. комбідам.

Комнезами. Щоб здійснити продрозкладку, яка охоплювала дедалі нові види продуктів, більшовикам потрібен був дієвий апарат насильства. Виконання продрозкладки полегшувалося відмовою від створення комун і радянських господарств, у результаті чого селяни змогли отримати давно омріяну землю. Але цієї поступки було замало: без «жовтневої революції на селі», тобто без розколу села, опанувати його не було можливим. Для цього владі потрібно було здобути там надійну опору. В Україні біднота не становила більшості серед селян і мала серед них досить низький авторитет. Адміністративне усунення з рад навіть середняків зводило б нанівець усі пропагандистські переваги радянської влади і призвело б до збільшення спротиву селянства більшовицькій владі. Усвідомлюючи ці українські реалії, українські компартійні керманичі вирішили створити паралельні сільським радам владні центри, у яких усі важелі впливу зосереджувалися б у руках бідноти, що фактично не виробляє сільськогосподарської продукції. Своє юридичне оформлення ці ідеї отримали в ухваленому ВУВЦК 9 травня 1920 р. декреті про Комітети незаможних селян, підтвердженому рішенням IV Всеукраїнського з'їзду рад (16—20 травня 1920 р.).

Характеризуючи цей закон, X. Раковський у виступі на з'їзді рад наголошував: «Це — ті ж самі комітети бідноти, що існували в минулому році, але з обмеженими правами. Тому ми їх називаємо не комітетами бідноти, а комітетами незаможних селян». Комнезами, за його словами, повинні були «слідкувати за тим, щоб село стало радянським». Він наголошував: «Там, де місцеві виконкоми не виконують свого завдання, комітети незаможних селян мають фактично стати виконкомами, мають фактично оволодіти владою на селі».

Основною функцією комнезамів мав стати облік і контроль дрібних товаровиробників, які й складали основу тодішнього українського селянства. За це члени комнезамів отримували винагороду. Реалізація закону про комітети незаможних селян створювала деяку підпору для більшовиків в українському селі. Вибудовуючи радянську вертикаль влади, більшовики не шкодували зусиль, щоб максимально обмежити владні повноваження непідконтрольних їм сільських рад та їх виконкомів. Від серпня до листопада 1920 р. було ухвалено низку постанов та інструкцій, які сприяли розколу українського села. Серед них слід виділити постанови РНК УСРР про зрівняння членів президій сільських і волосних комнезамів відповідно з головами сільрад (у великих селах — з членами виконкому сільради) та волосних виконкомів щодо військової та трудової повинності й оплати праці.