Геннадій Єфіменко - Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

У контексті визначеної нами теми фактор позанаціонального Кривдонбасу, як і інших радянських утворень, що були проголошені в Україні на початку 1918 рр., не відіграв якоїсь важливої ролі. Та й керівництво радянської УНР до таких утворень ставилося з розумінням, визначаючи їх як автономні частини України. Приміром, у рішенні II Всеукраїнського з'їзду рад від 18 березня 1918 р. ішлося про «вільні міста і республіки як автономні частини Української Радянської Федеративної Республіки».

Існування різноманітних позанаціональних радянських республік не було винятково українською особливістю. Радше навпаки — на початку 1918 р. це було характерною для тогочасної радянської системи рисою, своєрідною «хворобою зростання». Так, лише на Північному Кавказі 1918 р. у той чи інший час існували Донська, Кубанська, Чорноморська, Кубансько-Чорноморська, Північно-Кавказька радянські республіки, Терська народна радянська республіка та радянське Ставропілля. Сьогодні історія жодного з цих утворень не лише не використовується для сучасних політичних маніпуляцій, а й взагалі перебуває на далеких манівцях історичних досліджень. З Кривдонбасом з усіх сторін ситуація протилежна. Тому виникла потреба й нам звернути увагу на це питання.

Донецько-Криворізька республіка була створена 12 лютого (30 січня) 1918 р. на IV з'їзді рад Донецько-Криворізького басейну. Сам факт проведення вже IV з'їзду рад цього регіону свідчить про те, що це утворення з'явилося не на порожньому місці. Загалом ідея адміністративного виокремлення Донецького вугільного басейну та Криворізького рудного району в тому чи іншому вигляді виникла ще в царські часи. У її основі стояли економічні потреби. Радою з'їздів гірничопромисловців півдня Росії, центр якої був розташований у Харкові, такий крок розглядався як один із шляхів поліпшення умов для розвитку промисловості в цьому регіоні.

Поширенню ідеї виокремлення Донкривбасу сприяла ухвалена 4 серпня 1917 р. «Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні», згідно з якою «донкривбасівські» Катеринославська та Харківська губернії не входили до складу підпорядкованих Генеральному секретаріату територій, тобто не визнавалися частиною України. У тому ж таки серпні 1917 р. відбулася конференція більшовиків Донецько-Криворізького басейну, на якій було засновано регіональний комітет на чолі з Федором Сергєєвим (Артемом). Комітет мав спрямовувати діяльність більшовиків на українському Лівобережжі, яке, в тому числі й унаслідок впровадження «Тимчасової інструкції», Україною він не вважав. Після III Універсалу, за яким Катеринославська та Харківська губернії становили частину України, питання про виокремлення Донкривбасу актуалізувалося: визнання Центральною Радою нелегітимним Жовтневого перевороту не могло не викликати спротиву обласного комітету рад Донецько-Криворізького басейну, де більшовики на той час мали вже перевагу.

Пропозиції щодо виокремлення лунали на III обласному з'їзді рад, що відбувся у Харкові у грудні 1917 р. Однак тоді вони не були реалізовані. Натомість, як уже згадувалося вище, делегати обласного з'їзду, з'єднавшись із пробільшовицькими втікачами з київського Всеукраїнського з'їзду рад, оголосили про створення радянської України та обрали ЦВК рад України. Щоправда, безслідно намір виокремитися не зник. Окремим пунктом таки було ухвалене рішення «Про Донецько-Криворізький басейн», у якому йшлося про потребу адміністративної «єдності Донецького басейну в межах Радянської Республіки».

На IV з'їзді робітничих рад Донецько-Криворізького басейну 10—12 лютого (28—30 січня) 1918 р. роль першої скрипки знову відігравали більшовики. За півтора місяця, що минув від часу III з'їзду, політична ситуація змінилася. Перманенті й такі, що ледь не дійшли до серйозного збройного протистояння суперечки з ЦВК рад України далися взнаки. На IV з'їзді рад Донецько-Криворізького басейну було затверджено запропоновану більшовиками резолюцію про виділення Донецько-Криворізької Республіки, у якій, зокрема, наголошувалося: «У міру того, як у вільній федерації радянських республік Росії з розвитком соціалістичної революції засоби виробництва будуть усуспільнюватись, головні галузі промисловості націоналізовуватись, виділення окремих республік дедалі більше буде і повинно проводитись за принципом особливостей тієї чи іншої області в господарсько-економічному відношенні. Донецький і Криворізький басейни як область, що вже й зараз має свою певну економічну господарську фізіономію, повинен мати власні органи економічного і політичного самоврядування, єдині органи влади, які організують у басейні політичний, економічний і культурний правопорядок Радянської Республіки».