Тони Джадт - Після війни. Історія Європи від 1945 року

Коли Червона армія нарешті дійшла до Центральної Європи, її виснажені солдати потрапили в інший світ. Контраст між Росією та Заходом був величезний (цар Олександр І ще давним-давно пошкодував, що дозволив росіянам побачити, як живуть на Заході), а під час війни він лише зріс. Поки німецькі солдати сіяли на Сході спустошення та масові вбивства, сама Німеччина процвітала — настільки, що її мирне населення дуже довго майже не відчувало матеріальної ціни війни. У воєнний час Німеччина була світом міст, електрики, їжі, одягу, магазинів та споживчих товарів, порівняно ситих жінок і дітей. Разюча відмінність від його власної понівеченої батьківщини мала здаватися звичайному радянському солдатові незбагненною. Німці скоїли в Росії страшні речі; тепер настала їхня черга страждати. Їхня власність та їхні жінки були трофеєм. З мовчазної згоди командування Червона армія накинулась на мирне населення щойно завойованих німецьких земель.

На своєму шляху на Захід Червона армія просувалася, ґвалтуючи і грабуючи (за цим доречним, попри свою брутальність, висловом) Угорщину, Румунію, Словаччину та Югославію. Однак німецькі жінки постраждали найбільше. Від 150 до 200 тисяч «російських немовлят» народилися в радянській окупаційній зоні Німеччини між 1945 і 1946 роками, і ці цифри не враховують невідому кількість абортів, через які жінки помирали разом з їхніми небажаними зародками. З тих дітей, що вижили, багато хто поповнив лави сиріт і безхатченків — людського непотребу війни.

Лише в Берліні під кінець 1945 року налічувалось 53 тисячі загублених дітей. Квіринальські сади в Римі на короткий час стали сумнозвісним місцем, де збиралися тисячі скалічених, спотворених та нікому не потрібних італійських дітлахів. У звільненій Чехословаччині сиротами лишилося 49 тисяч дітей; у Нідерландах — 60 тисяч; у Польщі, за деякими підрахунками, було близько 200 тисяч сиріт; у Югославії — імовірно, 300 тисяч. З-поміж молодших дітей євреїв було дуже мало, адже погроми та винищення воєнних років пережили здебільшого хлопці-підлітки. У Бухенвальді під час звільнення табору знайшли 800 дітей, яким вдалося вижити. У Бельзені — тільки 500, серед яких дехто навіть пережив марш смерті з Аушвіцу.

Вижити під час війни та в мирний час — геть різні речі. Завдяки вчасному та ефективному втручанню щойно створеної Адміністрації Організації Об’єднаних Націй для допомоги і відбудови (УНРРА [10] УНРРА — від англ. United Nations Relief and Rehabilitation Administration. — Прим. наук. ред. ) та просуванню армій союзників масштабних епідемій і неконтрольованого поширення заразних хвороб вдалося уникнути — у пам’яті ще жили спогади про азійський грип, який пройшов Європою після Першої світової війни. Але ситуація і так була складна. Більшість мешканців Відня в 1945 році виживали на раціоні поживністю 800 ккал на день; у Будапешті в грудні 1945-го офіційний денний пайок становив 556 ккал на день (діти в яслах отримували 800). Протягом «голодної зими» в Нідерландах у 1944‒1945 роках (коли частину країни вже звільнили) тижневий пайок у деяких регіонах за калорійністю поступався денній нормі, рекомендованій для солдат Союзного експедиційного корпусу. Померло 16 тисяч людей, переважно літнього віку та дітей.

У Німеччині, де харчування дорослої людини в середньому становило 2445 ккал на день у 1940‒1941 роках та 2078 ккал на день у 1943 році, у 1945‒1946 роках воно впало до 1412 ккал. Але тільки в середньому. У червні 1945 року в американській зоні окупації офіційний денний раціон для «звичайних» німців (тобто тих, хто не належав до привілейованих категорій працівників) становив лише 860 ккал. Ці цифри пояснюють гірку іронію тодішнього німецького жарту: «Краще радій, що війна, — мир буде жахливим». На більшості території Італії становище було не кращим, а в деяких районах Югославії та Греції — навіть дещо гіршим [11] До порівняння: денне споживання у Франції в 1990 році становило 3618 ккал. .

Проблема почасти полягала в зруйнованих фермах, почасти — у підірваних комунікаціях, а найбільше — в кількості безпомічних та ні на що не здатних голодних ротів. Європейські фермери якщо й могли вирощувати їжу, то неохоче постачали її в місто. Більшість європейських валют знецінилися; і навіть якщо існувала можливість заплатити селянам твердою валютою, це їх мало приваблювало: за неї не можна було нічого купити. Тож їжа з’являлася на чорному ринку, але за такими цінами, які могли собі дозволити тільки злочинці, багатії та окупанти.