Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

• Близько 50 бойовиків, представників Чечні, в четвер здалися в полон силам АТО.

Про це на своїй сторінці в Фейсбук повідомляє батальйон «Донбас».

«Добровільно здалися в полон 46 осіб кавказької національності. Попередньо — всі представники Чеченської республіки», — сказано в повідомленні.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

15 серпня 2014 року. Мар’їнка

Армійці вже більш лояльно ставляться до нас. Не дивуються іні­ціативі та намагаються не заважати. Cьогодні навіть вирішили допомогти. Підкинули роботу. Зловили радіоперехоплення ворога.

За нашими даними, у двоповерховому будинку сидить ворог. Орієнтовно — їх там двоє. На горищі. Там віконце є під дахом.

— Друже «Камаз»! Давайте еще раз проверим ваш «танк».

— Да запросто!

— А яка тут відстань?

— Десь вісімсот метрів.

Виставляю гранатомет відповідно до відстані. «Амбал» уже зарядив кумулятивний вистріл. Будемо пробивати стіни.

Рація, налаштована на ворожий канал, оживає.

«Вижу несколько укропов. У них, похоже, гранатомет. А может, что-то другое. Не могу разобрать, что они там делают».

Секундна тиша....

«Сука! Они навелись на нас!»

— Огонь!

— Вистріл!

Ракета стрімко вилітає зі ствола і стрімко пролітає ген-ген над будинок.

— Бляха-муха! Швидко другу давай!

— Заряджено!

Ані секунди не розмірковуючи, запускаю другу ракету пря­місінько в те віконце. Сподіваюсь, не встигли втекти.

Хмара пилу викашлюється з вікна. Тепер чекаємо результату. Неподалік того будинку в армійців є ще спостережний пункт.

— З будинку вибіг один.

— Друже «Мясник»! Ваш автоматический гранатомет заряжен и наведен?

— Обижаете, командир! Все уже сделано.

— Отлично! Давайте полулитки по заявленому расстоянию.

«М’ясник» поливає подвір’я біля того дому залізним дощем. До нас долинають тільки глухі вибухи.

— Є попадання!

— Отлично! Больше там никого нет?

— Рація мовчить. На горизонті також чисто. Молодці ви! Добре спрацювали.

— Так. Тільки там менше ніж вісімсот метрів. Через це й перша ракета полетіла вище.

— Это уже неважно, друже «Пианист»! Главное — результат.

— Не парься...

— «Лермонтов», у нас будут еще задания?

— Пока что нет. А почему спрашиваешь, «Камаз»?

— Нам надо в Красногоровку съездить.

— А что там такое, может, и мы с вами съездим?

— Да я разговарил с пацанами из батальона «Шахтарськ». Еду забирать сюрприз. Если получится конечно.

— Изумительно! С удовольствием дождусь его. Тогда езжайте. Только будьте на связи. А мы здесь присмотримся немножко.

Красногорівка дуже близько біля Мар’їнки. Там зараз база батальйону «Шахтарськ». Я й сам не знаю, що це за сюрприз, приготовлений «Камазом». Сподіваюсь, що це буде нічний приціл до гранатомета або кілька ящиків осколкових ракет. Їх нам дуже не вистачає.

• Валерій Макеєв «100 днів полону, або Позивний ‘‘911’’»

Мій добрий товариш «Vito», на якому я проїхав не одну тисячу кілометрів (і втрата якого й на сьогодні для мене болюча й відчутна), їхати однозначно не хотів. Буквально напередодні поїздки раптом зупинився, як ослик, не бажаючи нікуди рухатися. І довелося докласти неймовірних зусиль, щоб запустити його в путь-дорогу. Не доїжджаючи до Сватового (перший райцентр Луганської області на кордоні з Харківською), пробив колесо. Замінити виявилося дуже складно, а пошуки шиномонтажу у Сватовому й надання невідкладної техдопомоги зайняли незвично довгих три години. Щось ішло не так.

Утім, були й цікаві моменти в дорозі. Увечері в четвер, коли вже проїхали частину шляху, передзвонила медсестра «Айдару» і запитала, чи не зможу заїхати в передмістя Харкова по цуценя. Цуценятко добротної німецької вівчарки знайшли і прийняли на борт майже опівночі. Нарекли його Айдаром. До полудня п’ятниці 15 серпня прибули в розташування батальйону. Передали песика, який уже почав потихеньку гарчати. Вивантажили гуманітарку.

Дорога в зоні АТО – це не зовсім те, до чого ми звик­ли в мирному житті, там це скоріше напрямок, бо їхати доводиться полями й посадками. Так добралися до якогось місця в полі, де стоять наші БТРи й хати видніються. Зупинилися. Жінка виходить з будинку й мелодійною українською: «Хлопчики, а ви тут надовго?». Думаю, який же це «Восток»? Простояли там годин дві — йшов мінометний обстріл. Військові сказали, що може проскочимо. Головне: спочатку дістатися залізничного насипу, а потім пропустити поворот. «А то можете в’їхати на блокпост чеченців при Ювілейному». Так і поїхали в повному тумані від бруду й пилюки, покладаючись скоріше на інтуїцію, аніж на здоровий глузд і чіткий прорахунок власних дій. Інтуїція слово іншомовне, і ми, слов’яни, ототожнюємо його з більш зрозумілим для нас більш точним відповідником – «авось».