Данило Яневський - Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька

Особисто мені ця історія дала засвоїти попередній урок. У розвідці «Проект „Україна"»: «Жертва УПА, місія Романа Шухевича» дійшов висновку, що багаторічна війна Української повстанської армії була у своїй основі масовим народним збройним спротивом відновленню антилюдського комуністичного режиму на території сучасної Західної України. На жаль, під час цієї війни, головним чином у 1943 р. на території сучасної Волинської області, від рук тамтешніх українських націоналістів загинуло декілька десятків тисяч цивільного польського населення. Від рук поляків – тисячі українців.

Ця невиправдана трагедія була «закріплена» примусовим виселенням у другій половині 40-х років XX ст. з рідних домівок десятків тисяч інших громадян польської національності. Попри зусилля Президентів Польщі та України Олександра Квасьневського та Леоніда Кучми, примаса Польщі кардинала Юзефа Ґлемпа та глави Української греко-католицької церкви Блаженнійшого Любомира, кардинала Гузара, єпископатів обох країн збройний конфлікт між тогочасними громадянами Польської Республіки українського та польського походження до сьогодні є кривавою раною та тілі сучасних польського та частини українського народів.

Більше того: цей конфлікт перманентно роздмухується зацікавленими політичними та окремими представниками псевдонаукових кіл як у сучасній Польщі, так і в сучасній Україні, екстраполюється, «розтягується» з локального до загальнонаціональних рівнів, трактується не більш і не менш, як «українсько-польська війна».

Така трактовка є антинауковою та по-людськи безвідповідальною. Якщо сказати прямо – вона є брехнею, яка, крім всього іншого, об'єктивно перешкоджає поверненню України до європейського політичного, інтелектуального, духовного простору. За голослівними звинуваченнями якось забуваються очевидні речі. УРСР як квазідержавне утворення та Польська держава ніколи між собою не воювали. Українці та поляки пліч-о-пліч билися в арміях власне Польщі та СРСР, а також США, Канади, Франції, інших країн антигітлерівської коаліції. Крім того, вихідці з території тогочасної Польщі – українці та поляки – воювали у лавах збройних сил Німеччини, в парамілітарних партизанських загонах різних політичних орієнтацій (наприклад в Італії) тощо.

Поза тим, «темною стороною Місяця» і сьогодні, через 70–90 років після подій, які описані в цій розвідці, залишаються деякі окремі елементи практичної політики Другої Польської республіки та римо-католицької церкви, які сприймалися частиною українського населення Польщі як такі, що мають за кінцеву мету уніфікувати існуючі національні та конфесійні відмінності поміж обома народами, між римо-католиками та греко-католиками.

Зрештою, непорозуміння, які активно роздмухували нацистський та радянський окупаційні режими і їх колабораціоністи з числа місцевого населення, переросли у фазу взаємного фізичного винищення. Це мало катастрофічні наслідки для обох сторін, які потрапили в рабство до російських та своїх, рідних, комуністів.

Якнайкращу, з мого погляду, оцінку того, що сталося, сформулював колишній Президент Польщі Олександр Квасьневський: «Я, наприклад, – сказав він в інтерв'ю радіо «Свобода», – вважаю, що скільки б ми не старалися, та сприйняття Бандери в Польщі і в Україні буде різне. Для нас це терорист, злочинець і український націоналіст, а для українців, особливо в Західній Україні, – це борець за незалежність України, який використовує тогочасну політичну кон'юнктуру, а водночас він застосовує методи терору, яких не цуралися й польські герої, до яких ми ставимося як до світлих постатей нашої історії». [258]

Ці б слова – та Богові до вух.

Буду молитися.

Dixi.

Див. зокрема: http://news.eizvestia.com/news_politics/full/trigoda-prezidenstva-yanukovicha-ukraina-v-mirovyh-rejtingahin-fografika

Патриляк І. Військова діяльність ОУН (б) у 1940–1942 pp. – Київ, 2004. – С. 391.

Книш З. Б'є дванадцята (Спогади й матеріяли до діяння ОУН напередодні німецько-московської війни 1941 p.). – Торонто, «Срібна сурма», 1961. – С. 3.

Акт відновлення Української Держави // Енциклопедія Сучасної України. – Т. 1. – К.: Національна академія наук України, Наукове товариство їм. Т. Шевченка, Координаційне бюро Енциклопедії Сучасної України HAH України,2001. – С. 313.

Енциклопедія історії України. – Т. 1. А – В. – Київ. – Вид-во «Наукова думка», 2003. – С. 58.