Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 3. Частина 1

Ся пожежа на віки знищила дуже багато історичних документів і творів нашого українського письменства.

Царь Петро все дужче і дужче стискав у своїй важкій руці усі вольності народа Українського: у 1720р. він обмежив права Генерального судді, установивши при йому судову канцелярію, а так само і права Генерального писаря, при котрому встановлено військову канцелярію. У тому ж році Царь звелів Гетьманові вирядити 12.000 козаків копати Ладожський канал (коло Петербургу). На сю важку і незвичайну роботу козаки були виряжені під проводом Чернигівського полковника Павла Полуботка і Лубенського - Андрія Маркевича та Генерального хорунжого Івана Суліми. Ся робота затяглася на довгий час, з 1721 аж по 1725 год, і що-року провадили туди з України по 20-30 тисяч козаків на сі, так звані, канальні роботи. У багнищах тих од хвороб, з голоду й холоду, загинула більша половина козацтва, що ходило туди.

У тому ж 1721 році вийшов царський указ, котрим заборонялося друкувати по українських друкарнях Святе письмо осібно або передруковувати з своїх давніщих книжок, а дозволялося тільки передруковувати з Московських. Се був перший натиск на українське письменство.

Війна із Шведами скінчилася Нейштадською згодою 20-го серпня (августа) 1721-го року. По сій умові Росія здобула собі Ліфляндію, Інгрію, частину Карелії і Фінляндії. Згоду сю бучно справляли у Петербурзі, і Царь прийняв новий титул „Імператора".

Гетьман Скоропадський приїхав у Москву 18-го січня (января) 1722 року, щоб вітати Царя з новим титулом. Із Гетьманом були: його зять, Ніжинський полковник Толстой, Генеральний писарь Савич та Генеральний бунчужний Лизогуб. Царь дуже приязно вітав старого Гетьмана, ласкаво прийняв його скаргу на князя Меньшикова за самоуправство його на Україні, та проте, на прохання Гетьмана, щоб з України виведено було московське військо, що стояло там постоями, Царь не зволив, а на друге прохання - ствердити права і вольності України - 16-го травня (мая) вийшов Імператорський маніфест, котрим заводилася на Україні „Малороссійская коллегія", з бригадіром Вельяминовим на чолі, щоб керувати поруч з Гетьманом усіма справами.

Дуже засмучений повернувся Гетьман до-дому. Тим часом, по указу Царя, було виряжено 12.000 козаків у Персидський поход, під проводом Миргородського полковника Данила Апостола. При ньому були ще полковники: Київський - Антін Ганський і Прилуцький - Гнат Ґалаґан. Вони дійшли аж до Дербенту і як повернулися до-дому, то Гетьмана вже не застали живого. Усе те, що скоїлось за останні часи: подорож у Петербург, образа та зневага Гетьмана, як гетьмана і як заступника цілого народу, так дуже засмутила і вразила старого, що він заслаб 3-го червня (юня) 1722-го року і помер у Глухові, у гетьманській столиці. Тут його поховано у Гамалійовському дівочому манастирі, що коло Глухова.

Гетьман Скоропадський, поміраючи, доручив гетьманування, поки обрано буде нового Гетьмана, Чернигівському полковникові Павлу Полуботкові, а поки що - настановив його наказним Гетьманом. Як вмірав Скоропадський, то при тому були, крім Полуботка, Лубенський полковник Маркевич, Генеральний писарь, Савич і Генеральний осавул, Жураковський, котрі й послали у Сенат звістку про смерть Гетьмана. З свого боку, Полуботок послав у Москву до Царя військових товаришів Семена Рубця і Василя Биковського, прохати, щоб дозволено було скликати раду для обрання нового Гетьмана. Та послів тих до Царя не допустили і їм наказано було їхати аж у Астрахань, куди прибуде Царь, ідучи у Персидський поход. В Астрахані вони діждалися Царя, котрий обіцяв, як повернеться з походу, дати наказ про те, щоб обрати Гетьмана.

Тим часом 20-го червня (юня) у Глухів приїхав голова „Малороссійської Колегії", бригадір Степан Вельямінов. У Колегії тій було 6 штабофіцерів того московського війська, що стояло постоями на Україні. Се мав бути найвищий уряд на Україні, що доглядатиме за порядком. Ледве Колегія почала свою роботу, як між Полуботком і Вельяміновим почалися сварки. Вельямінов став дуже неввічливо поводитись із старшиною і самим Гетьманом. Так, одного разу, як свідчить сучасник, він з великим гнівом гримнув на Полуботка: „Що твоя служба проти моєї? Ти бачиш, що я - бригадір і президент, а ти передо мною ніщо". А тоді звернувшись до старшини, що була при тому, додав: „Зігну я вас так, що й инші тріснуть. Ваші давнини скасувати звелено, а з вами по новому поводитись". Але того нового не хотіли дожидати старшини і скаржились у Сенат на Вельямінова і знову послали прохання про вибори нового Гетьмана та про свої права і вольності. На се прохання було прислано у Генеральну канцелярію царський указ 23-го червня 1723-го року: „Всім відомо, що від часів першого Гетьмана Богдана Хмельницького, аж до Скоропадського, усі Гетьмани були зрадники, і біду терпіла від того Московська держава, а особливо Україна. Ще свіжа память за Мазепу… Через се треба ще знайти на посаду гетьманську дуже відомого чоловіка, а доти, для користи вашого краю, встановляємо уряд (Малорйссійську Колегію), що має наказ усе робити по інструкції. Справа спинятися не буде, а тому про сі вибори Гетьмана докучати не належить". Не вдовольнив сей указ старшину, а Колегія, тим часом, давалася добре в знаки „наложенням несносних поборов", як каже тогочасний свідок, та важкими постоями Московського війська по городах та селах України. До того ще Московський уряд поназначав, окрім одного коменданта, що вже був у Полтаві, ще трьох: у Чернигів, Переяслав та Стародуб. Коменданти сі втручалися у справи полковників, і Колегія послала указ тим полковникам, щоб вони робили як найшвидче і не одмовляючись усе, що звелять коменданти. Досі з маєтків і грунтів старшини не брали ніяких податків, бо з тих грунтів вони мали себе содержувати на своїх посадах, а тепер почали брати з них податки у Колегію. Окрім того, заведені були, по новій інструкції, усякі збори грошові за хліб та за инші речі, у царську казну. Через все се не можна було не „докучати", і Полуботок знов, як Петро вернувся з Персидського походу, послав до його своїх послів із таким саме проханням, як і попереду. Але Царь вже намислив знищити окромність України і завести в ній такі порядки, як і у Москві. До того ще у Москві його стрів Вельямінов, котрий скаржився на те, шо Полуботок і старшина суперечать і противляться заходам його, щоб Україну з Москвою зрівняти. Через се Петро послав наказ, в которому звелено було Полуботкові, Генеральному писареві Савичу та Генеральному судді Чорнишу, передати свої справи і уряди Колегії і не гаючись їхати до Петербургу; другим же указом зроблено князя Голіцина головним начальником усього іррегулярного (непостоянного) війська, а разом з тим і українських козаків. Сим вже скасувалося геть значіння Гетьмана та Генеральної старшини. Боячись, щоб з сього не вийшло якої ворохобні по-між козаками, князь Голіцин вивів усі полки українські в степ, начеб то для того, що була якась небезпека од Татар.