Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 3. Частина 1

6. Старшина і порадники повинні шанувати свого Гетьмана; проте можуть прилюдно виговорювати йому на раді, і він сим не повинен ображатися.

7. Усі уряди і посади повинні бути виборні, і по своїй волі Гетьман не має права настановляти нікого.

8. Всі урядовці підлягають суду Генеральному, і без його присуду Гетьман не має права нікого карати.

Се головні пакти з тих умовин. 10-го травня (мая) 1710 року вони були стверджені Карлом XII, як протектором (опікуном) вільної України.

Скоро після того між ханом Кримським Девлет-Ґіреєм і Орликом було уложено умову. По тій умові Хан повинен був допомогти козакам визволити з-під держави Московської Україну, а з нею й Слободську Україну, і поєднати її з Гетьманщиною. 17-го березоля (марта) 1711-го року Орлик з Білгородськими та Буджацькими Татарами рушив на Лівобічну Україну, а Кримські Татари із ханом повинні були виступити на Слободську. Орлик послав вперед себе універсали до Українців та Скоропадського і запрошував їх, щоб вони допомогли йому у тій справі визволення рідного краю з-під Москви. Але Скоропадський вислав проти Орлика Генерального осавула Бутовича, а сам з генералом Бутурліном виступив проти Кримців, що йшли у Слобожанщину. Царь Петро боявся, що до Орлика пристане де-хто з полковників, і через те наказав зараз же зібрати у Глухів усіх жінок полковницьких і держати їх там в заставі за своїх чоловіків. Проте жителі полків Білоцерківського та Корсунського і Уманського пристали до Орлика. Під Лисянкою Бутовича розбито і узято в полон, і тоді Орликові охоче піддалися й инші міста та містечка. В руках Московських осталася тільки Біла Церква, де засіло московське військо з бригадіром Анненковим на чолі. Орлик обложив її своїми силами, але Татари не любили ніяких облог; вони не схотіли дожидатися, поки вона кончиться, покинули Орлика і розбіглися по містах та селах, грабуючи та забіраючи у ясир людей. Того ради Орлик мусів зняти облогу і податись за Дністер. Але Татар трудно вже було спинити, - вони розсипалися по полках: Кальницькому, Уманському, Торговицькому Брацлавському та Корсунському, скрізь руйнували, грабували та гнали в полон людей. Ніякі благання Орлика не помагали, і спільники сі багато пошкодили йому в його замірах.

Кримському ханові у Слобідській Україні попереду було пощастило. Після того, як він узяв містечко Сергієвське і забрав там Москалів у неволю, села та міста стрічали його з хлібом-сіллю. Хан подарував козакам вольні Кримські степи, куди вони й подалися, щоб оселити їх, аж тут на них напав Полтавський військовий суддя Петро Кованько, завернув їх назад, і у Полтаві, за те, що вони піддалися Ханові, кожного десятого, по жеребку, покарано було на смерть, а останніх із жінками заслано у Москву. Звідти уряд позасилав їх в далекі краї.

Тим часом султан Ахмед III, послухавши Карла XII, обявив війну Петрові і рушив з величезною армією проти його. У липні (юлі) 1711-го року він оточив навкруги Царя з військом коло річки Пруту і був би забрав Петра в полон, та помогли гроші. Царь одкупився, але мусів пристати на дуже ганебні умови; між ними була й така:

Царь обовязувався не мішатись у справи Польщи й України і ніколи ніяк не турбувати їх, - се б то Україна, як і Польща, робились на віки вільні. Крім того, Царь мусів знищити Таганрогську кріпость і оддати Азов, а за се вимагав у Турків, щоб короля Шведського випроважено було за Турецькі границі. Та ні та, ні друга сторона не поспішали додержувати сі умови, і зімою знов мало не спалахнула війна. У грудні (декабрі) 1711-го року Орлик вирядив у Константинополь до Султана своїх послів, полковника Горленка, Генерального суддю Довгополенка, Генерального писаря Максимовича, Генерального осавула Герцика та Кошового Гордієнка. Вони мали клопотатись, щоб Турки не кінчали війни і допомогли визволити Україну. Хоч Султан і пристав на се, та московські гроші, що дано було старшим урядовцям турецьким, допомогли Петрові, і через посередництво англійського та голландського посла, згода з Москвою була зложена на тих умовах, що Царь одцурався Правобічної України, окрім Київа, і залишив під своєю владою Лівобічну. Сією згодою були знищені усі заміри Орлика і його прихильників. Щоб забезпечити себе од усяких дипломатичних хитрощів у Константинополі з боку Орлика і його прихильників, Московський уряд забрав жінок та дітей тих прихильників у Москву і силував їх писати звідтіль до чоловіків і родичів своїх листи, благаючи їх покинуги Орлика і вернутись до-дому, бо через своє противенство Московському урядові вони їх підведуть під муки і кари. Сі листи багато таки помогли, і багато старшин та козаків почали вертатись до-дому. Орлик з кількома прихильними до себе: Войнаровським, братами Герциками, Назимовським, Маркевичем, Довгополенком та Третяком, пішов за Карлом XII у Швецію, і там прожив аж до смерті сього короля. Після того, як Швеція склала згоду з Москвою, Орлик боявся, щоб Шведи не оддали його Московському урядові і утік, попереду у Францію, а потім у Грецьке царство, в Салоніки, і там пробував аж 12 років, усе не кидаючи надії на визволення України. Увесь час листувався він про се із королями Французьким, Польським, Шведським, з Портою Оттоманською (Туреччиною) та Кримським Ханом, котрі обіцяли йому допомогти. Але надії його не справдилися, і він помер у Салоніках у 1728 році, не діждавши бачити свою Україну вільною.