Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 3. Частина 1

Якого саме року родився Іван, напевне не знаємо; по одних джерелах, се було у 1629 році, по других - далеко пізніщ: у 1644, але, здається, близче буде до правди перше.

До 1649-го року Іван Мазепа вчився у Київській Братській школі; після того батько вирядив його до двору короля Яна-Казімира, де він був покойовим.

З 1654 по 1657 год король вислав його, разом ще з двома молодими шляхтичами, за границю, щоб ще далі учився. У 1659 році Король посилає вже його послом до Гетьмана Виговського, а на другий год - до Юрка Хмельниченка. Се показує, що Мазепа вже тоді визначався розумом, бо инакше Король не доручав би був йому таку важну справу. У 1662 році він мав якусь сварку з шляхтичем Паском.

Король помирив їх, але, здається, з того часу життя у Варшаві стало йому нелюбе і важке. На другий год Король послав Мазепу до Гетьмана Тетері, щоб доручити йому гетьманські клейноди. У 1663 році, коли король Ян-Казімир пішов був походом на Україну, Мазепа був при ньому. Але коли польське військо стояло під Білою Церквою, він одержав звістку, що батько його дуже заслаб Мазепа подякував Королеві за ласку, покинув польський табор і поїхав до батька у Мазепинці. Батько його скоро помер, а Мазепа, поховавши його, зостався жити у своїй батьківщині.

Скоро після 1669 року бачимо Мазепу при Гетьманові Петрові Дорошенкові, де він попереду був ротмистром гетьманської надвірньої компанії, а далі генеральним писарем. В той час Іван Степанович Мазепа одружився з удовою польського полковника Фридрикевича, донькою козацького полковника Половця, родичкою Прилуцького полковника Горленка; весілля справляв він у Корсуні. Од неї, окрім пасинка, були у Мазепи свої діти, але, здається, вони повмірали.

У 1674 році, пробувши 5 літ коло Дорошенка, Мазепа побачив і впевнився, що з замірів Гетьмана нічого не вийде. Він заздалегідь, як і ще де-хто з инших прихильників Дорошенка надумав одстати од його, але не знав ще, куди пристати, коли несподіваний случай допоміг йому в тому. Мазепа, надумавши покинути Дорошенка, став проситись в його, щоб він пустив його навідатись у Корсунь до жінки. Гетьман догадався, що він хоче покинути його, і не пустив його, але послав замість того у Крим клопотати про те, щоб Татари скоріще висилали йому підмогу. В дорозі Кошовий Сірко із Запорожцями перехопив Мазепу і, на прохання Гетьмана Самойловича, одпровадив його до нього. Таким побитом Мазепа, хоч і мимохіть, опинився коло Самойловича. Мазепа умів подобатись людям - старим і молодим, чоловікам і жінкам, - то незабаром він став близький до Гетьмана чоловік. Самойлович посилає його із Ніжинським полковником, Павлом Михаленком, у Москву і доручає сказати там усе, що він знав про Дорошенка, про його відносини до Хана, про Сірка та про справи на Україні. У Москві Мазепа, як і скрізь, всіх причарував і повернувся до Самойловича, котрий з того часу став доручати йому всякі важні державні справи. У 1685 році Мазепа був вже Генеральним осаулом; Гетьман посилав його тоді у Київ на вибори митрополита Гедеона, князя Четвертинського. У 1686 році Самойлович посилає його із сином своїм, полковником Чернигівським Григорієм, знов у Москву - одговорити царівну Софію од походу в Крим. Але похід той таки був і привів до того, що московське військо повернулося до-дому, зустрівши у степу пожежу та голод, а Самойлович втеряв своє гетьманство. Звичайно, що тут не обійшлося без Мазепиних хитрощів.

Коли військо українське і князя Голіцина вернулося з Криму і мало переходити річку Самару, Самойлович із козаками по містках, що були наведені через неї, як вони ще йшли у Крим, перейшов на другий бік, та містки ті хтось підпалив і вони згоріли, а московському військові довелося ставити нові. Се загаїло його, і хоч не виявилося, хто саме спалив містки, проте князя Голіцина приключка ся у-край розлютувала, і він зараз, як перейшов Самару, послав у Москву донос на Гетьмана - винуватив його і за нещасливий поход, і за степові пожежі, і за те, що спалені були містки; до свого доносу він додав ще й донос де-кого з української старшини, невдоволеної Гетьманом. Через 14 день він одібрав з Москви приказ, і 20-го липня (юля) 1687-го року Гетьмана Самойловича закували у кайдани і одпровадили до Москви, а 25-го призначено було обрати нового Гетьмана. Військо козацьке стояло тоді над річкою Коломаком, де й зібралася рада.

Мазепа Гетьманом

Здається, до Мазепи було прихильне козацтво. Вважаючи на його раніщу службу, на те, що він знався у тогочасних справах, на те, що був добре освічений і відомий по-між козаками, його й настановили Гетьманом після Самойловича. Коли після молебну у походній церкві посвячені були гетьманські клейноди: бунчук, булава та корогва, і князь Голіцин промовив до козаків, що Царі волять на обрання, по давньому звичаю козацькому, нового Гетьмана вольними голосами, та спитав, кого вони бажають мати за Гетьмана, усі загукали: „Бути Гетьманом Івану Мазепі!" Купка козаків вигукувала обозного Василя Борковського, але імя Мазепи лунало по всьому війську. З того, що Гетьманом обрали Мазепу, найкраще знати, чого сподівалася старшина та козаки тогочасної України од свого обранця.