Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 3. Частина 1

Після виборів вичитано було Переяславські пакти Богдана Хмельницького і до них додано ще 22 статті, котрими обмежувались права Гетьмана. У одній з них на Гетьмана і старшину накладався обовязок найдужче пеклуватись про те, щоб чим дужч єднати Українців із Московськими людьми через шлюби та иншими способами. Усі статті було прийнято, і старшина та Гетьман присягли на євангелії у церкві.

З-під Коломака Мазепа рушив через Гадяч у Батурин, де почалися бенкети та гулянки. З початку другого, 1688-го року, почали будувати кріпості й городки (фортеці) по річці Орелі, Самарі та инших, бо й се по послідніх умовах мусіла робити Україна.

При кінці літа у Москві знов почали збіратись до нового походу у Крим, і Мазепа раяв Московському урядові виступати у поход по весні. У березолі (марті) 1689 року 112.000 московського війська, знов під проводом князя Голіцина, виступило у поход, а 20-го квітня (апріля) пристав до них й Гетьман із козаками. 20-го травня (мая) дійшли до Перекопу, але останні дні були дуже важкі для московського війська через спеку і через те, що Татари покидали і попалили свої села, - ніде не було ніякого пристановища. Голіцин побачив, що стояти перед Перекопом дуже довго не зручно, то й почав перемовлятися з Кримським ханом, але ні до чого вони не договорилися, і на другий день Голіцин повернув назад. Татари своїми наскоками іззаду дуже турбували військо. 24-го червня (юня) дійшли так до берегів річки Коломака, і звідтіль Мазепа з своїм військом повернув на Гетьманщину, а Голіцин пішов до Москви.

Сей поход дуже пошкодив Голіцинові і царівні Софії, і партія царя Петра почала гостріще себе виявляти.

Після того походу Мазепа захотів переговорити віч-на-віч із царівною Софією, вибрався до Москви і прибув туди у початку серпня (августа). З ним були Генеральні старшини: обозний - Василь Борковський, суддя - Сава Прокопович, писарь - Василь Кочубей, осаула - Андрій Гамалія і бунчужний - Юхим Лизогуб; окрім того полковники: Полтавський - Жученко, Ніжинський - Забіла, Чернигівський - Лизогуб, Миргородський - Апостол і Лубенський - Свічка; коло кожного з них - полковий писарь; окрім того ще 304 чоловіка козаків.

Коли Гетьман прибув у Москву, він побачив, що тут наготовляються великі зміни. Трохи не місяць він, як і инші чужинці, не знали, до кого звернутись, та й ніхто там не знав, що буде завтра і чого сподіватись. Аж 10-го жовтня (октября) Українців прийняв у Троїцькому посаді молодий 17-літній царь Петро, і тут Гетьман виявив себе дотепним і хитрим діячем і одразу з'умів вподобатися Цареві.

Ще з початку свого гетьманування Мазепа, щоб утвердитись на своїй посаді, послухав наказу Московського правительства і заходився будувати фортеці по північно-західних Запорожських землях, начеб-то для того, щоб оборонити Україну вед Татар. Проте тут про инше йшло: Московський уряд, так само як колись і Польський, хотів сим заступити шлях Українському людові на Запорожжя. Почали будувати такі фортеці на річці Самарі, по Орелі, то що.

Дуже неприхильним оком дивилися Запорожці на те будовання, бо добре розуміли, за-для чого воно робиться. Проте кріпость на Самарі, на Запорожській землі, була збудована і найменована Ново-Богородицькою. Сюди призначений був воєвода, дяк (писарь) Московський і 4.000 чоловіка московського війська; посад, що був коло кріпості, заселено московськими людьми та потроху Українцями з усяких полків. Поблизу тієї кріпості був Самаро-Миколаївський Запорожський манастирь, котрий дуже поважали Запорожці. Ченці того манастиря, найбільше старі Запорожці, теж були невдоволені таким сусідом, як московська кріпость, і почали підбурювати проти неї Запорожців. Вертаючись з другого нещасливого походу на Крим, Голіцин провідав про те ремство та намовляння ченців; він обложив манастирь і, не вважаючи на прохання Кошового Івана Гусака і Запорожців, захопив усіх ченців до своїх рук і тяжко покарав їх - катував та мучив.

Після того на довгий час манастирь сей зробився пусткою, і не скоро повернулися до нього ченці. Сей вчинок ще більш обурив Запорожців проти Московського уряду та Гетьмана, котрого вони вважали за пособника йому. І справді, у 1692 році він радить урядові збудовати кріпость у Камяному Затоні. „Гетьман хоче другу Січ заводити, - казали Запорожці, - щоб нас до рук прибрати… Аби був здоров наш батько Дніпро, - ми собі другу Січ знайдемо!" „Ще такого небажаного Гетьмана у нас і не було, - писав Кошовий Гордієнко. - Був-єси нам перше батьком, а тепер став вітчимом".