Віктор Савченко - Україна масонська

Раду громадських дiячiв створили масони Д. Щепкiн (голова), В. Гурко, В. Меллер-Закомельський, князi Е. i Г. Трубецькi, С. Урусов, М. Астров, В. Вирубов, С. Котляревський.

Росiйську полiтичну нараду очолили масони Г. Львов, М. Маргулiєс, М. Чайковський, Б. Савинков, М. Третьяков та iн.

Союз захисту Батькiвщини i свободи, який пiдняв повстання проти бiльшовикiв у Ярославлi та Муромi у 1918 р., очолював масон Б. Савинков.

Влiтку 1919 р. уряд «Особлива нарада» був переповнений масонами (начальник управлiння внутрiшнiх справ М. Чебишев, юстицiї – В. Челищев, землеробства – В. Колокольцев, фiнансiв – М. Бернацький, вiросповiдань – Г. Трубецькой, державного контролю – В. Степанов, мiнiстри без портфеля – М. Астров i М. Федоров…).

В урядi кримського «чорного барона» Врангеля також було багато масонiв (П. Струве, М. Таганцев, М. Бернацький…). Масони були основою бiлогвардiйських державних структур: Верховного управлiння Пiвнiчної областi в Архангельську (уряд масона М. Чайковського), Уфимської Директорiї (тимчасовий всеросiйський уряд масона М. Авксентьєва, де з тринадцяти членiв уряду одинадцять були масонами), Тимчасового Сибiрського уряду (прем'єр – масон П. Вологодський), Пiвнiчно-Захiдного уряду (прем'єр – масон С. Лiанозов). «Всеросiйський уряд» адмiрала Колчака також очолював масон П. Вологодський. Навiть казахську Алаш-Орду i Закавказьку Федеративну демократичну республiку очолили масони…

Незважаючи на те, що серед лiдерiв бiлогвардiйського руху було чимало масонiв, бiлогвардiйська пропаганда iнодi намагалася ототожнити масонiв iз сiонським єврейським рухом або з «червоними комiсарами».

Мiф про «жидомасонську змову», що занапастила Росiю, втiлився у вiдомих «Протоколах Сiонських мудрецiв», якi закрiпили в суспiльнiй свiдомостi ще передреволюцiйної Росiї ярлик «жидомасон». Багато масонiв «бiлого» табору ретельно приховували свою належнiсть до масонських лож, побоюючись гонiнь або хибних звинувачень. Можна лише здогадуватися, чи були «бiлi» вождi Корнiлов, Врангель, Колчак ще й масонськими лiдерами…

«Червоний терор» 1918-1921 рр. i розгром антибiльшовицьких сил у країнi до кiнця 1920 р. лiквiдував усiх полiтичних опонентiв бiльшовикiв, серед яких було багато масонiв. З середини листопада 1920 р. вже неможливо вести мову про органiзований масонський рух у Схiднiй Європi, про роботу масонських лож, капiтулiв, орденiв. Навiть обiзнанi люди були переконанi, що все масонство i всi масони перемiстилися в далекий Париж. Це вiдчуття посилилося пiсля вислання iнтелiгенцiї («фiлософськi пароплави») та частини «лiвих контрреволюцiонерiв» iз столиць i унiверситетських центрiв Росiї й України на початку 1922 р. Перед масонами закрилися всi дверi, крiм ворiт концтаборiв i тюрем. Третiй (комунiстичний) Iнтернацiонал на Другому та Четвертому конгресах прийняв i пiдтвердив рiшення про неможливiсть перебування комунiстiв у масонських ложах будь-якої юрисдикцiї, будь-якої країни.

Закiнчилася громадянська вiйна, бiльшовицька диктатура прийшла надовго. Проте в окремих мiстах України та Росiї в атмосферi «пiдвищеної таємностi» масони продовжували збиратись аж до кiнця 20-х рокiв ХХ ст. Певнi натяки на масонську дiяльнiсть були i в непманських Києвi, Одесi, Харковi, де кiлька замкнутих масонських i мiстичних гурткiв об'єднували старих i перевiрених багатьма випробуваннями знайомих.

Тимчасовий сплеск масонської активностi в Радянськiй Українi можливо пов'язаний з поверненням з «пiдпiльного сидiння» академiка Сергiя Єфремова у 1922 р. та з поверненням в радянську Україну з емiграцiї у 1924 р. Андрiя Никовського. Обидва масонських брата почали працювати в Академiї наук УРСР, де, вочевидь, намагалися поновити масонську дiяльнiсть. С. Єфремов i А. Никовський були активiстами масонського руху з «дореволюцiйним стажем», стовпами «петлюрiвської«Великої Ложi України.

Цiлком можливо, що С. Єфремов й А. Никовський розгорнули активну дiяльнiсть в осередку «старої«iнтелiгенцiї УРСР для таємного формування парамасонської пiдпiльної ложi «Братство української державностi», яка з часом перетворилася на «Спiлку визволення України» (про масонство «Братства української державностi» свiдчать покази А. Никовського).

У 1923 р. ГПУ заарештованi у справi «Київського обласного Центру дiї«лiдери масонiв, якi залишилися в Києвi:

М. Василенко (колишнiй гетьманський мiнiстр i кадет, у 1923 р. – академiк АН УРСР), К. Василенко (колишнiй лiдер меншовикiв, у 1923 р. – працiвник губернського статистичного бюро) i С. Чебаков (колишнiй прокурор i кадет, у 1923 р. – службовець київського комунгоспу). Вiдкритий полiтичний процес вiдбувся у 1924 р. (березень-квiтень).