Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

До складу Розвідочної управи входили начальник (посада генерал-хорунжого) та його помічник, окремі відділи: загальний, агентурний, контррозвідувальний, польової жандармерії, закордонний. Про організацію і функції підрозділів контррозвідки і польової жандармерії піде мова далі. Робота закордонного відділу буде висвітлена при розгляді діяльності військового аташату УНР. А зараз варто зупинитися на функціях агентурного відділу центрального апарату.

За штатом відділ мав таку структуру: начальник, два його помічники, начальник школи підготовки агентури. Завданнями цього підрозділу були: контроль за підготовкою агентури розвідки і постановка перед нею конкретних завдань; розробка інструктивних документів щодо організації агентурної розвідки; систематизація інформації, що надходила з агентурної мережі; ведення обліку розвідувальних заходів; первинна аналітична обробка набутої інформації. Щотижня агентурний відділ мав подавати начальнику Розвідочної управи Генштабу комплексний інформаційно-аналітичний матеріал, підготовлений на основі повідомлень агентури, польової розвідки, радіоперехоплення і матеріалів преси. Ця доповідь повинна була містити відомості про дислокацію і загальний стан військ Червоної армії, збройних формувань "білого" генерала Врангеля, отамана Н.Махна. Крім того, цей підрозділ Розвідуправління займався справами організації збройних повстань на запіллі ворога. Такі питання належали до компетенції одного з помічників начальника агентурного відділу.

Отже, на агентурний відділ покладалося вельми широке коло завдань по організації розвідувально-підривної діяльності в тилу противника. При цьому штатна чисельність самого підрозділу була обмеженою. Збільшення обсягу розвідувально-підривної роботи, пов'язане з активізацією збройних зусиль УНР після Варшавської угоди з Польщею у квітні 1920 р. та посиленням повстанського руху проти окупаційного режиму більшовиків, вимагали кардинальної реорганізації розвідувальної системи Дієвої армії УНР. До літа 1920 р. мережа розвідувальних осередків обмежувалась відповідними підрозділами при штабах з'єднань і частин. До складу 2-го відділу штабу дивізії входили начальник дивізійної розвідки та його офіцер для доручень, кілька допоміжних канцелярських працівників на посадах унтерофіцерів ("підстаршин") [440] 233, ф.1078, оп.2, спр.70, арк.59, 61-63 .

Змістовно про службу розвідочного відділу (РВ) штабу дивізії сказав полковник Генерального штабу В.Змієнко. В "Конспекті викладів на старшинських курсах" він зазначає, що штаб дивізії зобов'язаний мати всі дані бойової обстановки для прийняття командиром відповідних рішень. Для збору й опрацювання відомостей про ворога в розпорядженні штабу є "мозгова клітка" - розвідочний відділ. Його завдання: збирати інформацію про супротивника, створювати у ворожому таборі та його оточенні сприятливі для виконання рішення умови. РВ мають цікавити такі відомості: розташування військ противника; схеми їх організації та комплектування, тактика бойових дій; персональний склад і характеристики командирів; матеріально-технічне забезпечення військ, засоби зв'язку; система вишколу; настрої у військах та стосунки між особами різної національності; ефективність "нашої" пропаганди щодо противника; настрої у запіллі (всередині краю), чи мають місце зловживання; робота комунікацій: швидкість і чіткість, стан залізниць, рух потягів; розміщення тилових баз й запасних частин; система постачання. З отриманням таких відомостей має скластись загальна картина стану ворожої армії та її боєздатності.

Для всебічного вивчення противника мають використовуватись відповідні розвідочні засоби: служба догляду - командні й обсерваційні (спостережні) пункти тощо - у фронтових частинах; повітряна розвідка і аерофотографування; допит полонених; бойова розвідка з метою вивчення охорони ворога, підступів до нього, захоплення "язиків"; агентурна розвідка, яка налагоджена ще в мирний час, при сталому фронті, та військова агентурна розвідка при маневровій війні. При сталому фронті така розвідка майже неможлива, особливо передача звітів. При рухливих фронтах - цілком можлива і необхідна, особливо в громадянській війні. Застосовувалась в 1-й дивізії січових стрільців. Виправдав себе спосіб залишення агентів у звільненій полосі [441] 8, спр.XXIV-29 .

Є відомості про те, що військова розвідка працювала успішно. У підрозділах Армії УНР завжди знали про чисельність противника та його моральний стан. Умови громадянської війни були певною мірою навіть сприятливими для проведення розвідувальної роботи. Дослідник Я.Тинченко зазначає: "Білі, червоні та українці використовували для цього широке коло агентури в тилу ворога, сплачували великі гроші місцевим жителям за подані відомості та мали завжди своїх людей у державних та військових закладах супротивника. Цікаво зауважити, що українська розвідка іноді мала дані про червоні та білі війська більш точні, ніж навіть їхні командування" [442] 217, с.103 .