Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

Видання цього циркуляру є спробою керівництва МВС оперативно реагувати на зміни внутрішньополітичної обстановки в країні шляхом прямого застосування нормативних актів іншої держави для припинення найбільш загрозливих для безпеки України посягань. У конкретних умовах того часу це було цілком прийнятним, хоча й не ідеальним, виходом із становища.

Постанови Тимчасового уряду, оголошені до застосування в Україні Циркуляром № 312, регламентували надзвичайні заходи адміністративної влади (взяття під варту в адміністративному порядку) в особливих умовах, посилювали кримінальну відповідальність за спробу зміни існуючого державного ладу й порушення територіальної цілісності країни, запроваджували кримінальну відповідальність за образу представників іноземної держави та скоєння найбільш небезпечних форм насильницьких дій.

При виконанні поставлених завдань АПД взаємодіяв з революційними органами безпеки і оборони, військовими спецслужбами, деякою мірою - з "Окремим корпусом пограничної охорони". Останній підлягав (за статутом) міністру фінансів і мав 16 бригад [164] 229, т.2, с.225 . Щоправда, розгорнути належним чином роботу корпус не встиг.

Оцінюючи працю АПД, слід сказати, що її ефективність була не набагато кращою, ніж у дублюючих його революційних органів. Причини ті ж самі: відсутність концептуальних засад діяльності та відповідної реаліям дня нормативної бази, політичні суперечності у вищих ешелонах влади, що негативно відбивалось на роботі органів безпеки, відсутність достатньої кількості кваліфікованих кадрів.

Необхідно ще раз підкреслити, що військово-політична присутність в Україні Австро-Угорщини і Німеччини перетворювалась на один з вирішальних чинників оперативної обстановки в УНР. Окупаційна влада вбачала свою мету в забезпеченні виконання важкої для України умови Брестської угоди про постановку до країн австро-німецького блоку великої кількості сільгосппродуктів, у контролі над головними сферами державного життя республіки. Оскільки Центральна Рада не в змозі була ефективно керувати країною, то "австрійці та німці з перших днів свого приходу на Україну виявляли незадоволення з приводу неспроможності її уряду виконати договір" [165] 62, т.2, с.11-14 . Як австрійська, так і німецька агентура надсилали керівництву країн блоку вкрай негативну інформацію щодо Центральної Ради, зображаючи її як купку молодих політиків-радикалів, котрі відстоюють свої власні амбіції "за ширмою безпомічного діда з сивою бородою - Грушевського" [166] 149, с.22, 35 . Внаслідок цього формувалося відповідне ставлення цих держав до України.

Спеціальні служби Австрії та Німеччини мали широкі можливості щодо ведення розвідки в Україні. Ще напередодні і в період першої світової війни вони створили на землях Наддніпрянської України потужні агентурні мережі. Після окупації України австро-німецькі спецслужби дістали можливість користуватися і послугами численної німецької колонії в Україні. Наприклад, значна кількість німецьких колоністів проживала в районі міста Дубно, у Волинській губернії і на Поділлі [167] 75, т.2, с.27; 198; 191 .

Великим був і апарат розвідки австро-німецьких військових з'єднань. На території УНР дислокувалося 6 німецьких армійських корпусів (17 піхотних і 2 кавалерійських дивізії, 2 кавбригади) та три австрійських корпуси (5 піхотних і 4 кавдивізії) [168] 158, с.69 . Як відомо, всі корпусні та дивізійні ланки мали спеціальні підрозділи (відділення) розвідки, отже, на оперативно-тактичному рівні діяло щонайменше 37 розвідувальних осередків. У Києві та Одесі діяли австрійські розвідувальні пункти. Крім того, до штабу німецького військового контингенту були відряджені офіцери відділу III-Б штабу Верховного головнокомандування німецької армії. Ці офіцери-розвідники здійснювали керівництво всіма видами розвідувальної роботи штабів з'єднань, а надбану інформацію доповідали начальнику штабу військового контингенту і безпосередньо начальнику відділу III-Б головного штабу [169] 75, т.2, с.46 .

Активною розвідувальною діяльністю займалися і дипломатичні резидентури цих країн. Так, австрійські дипломати 16 квітня 1918 р. направили до МЗС Австрії докладну характеристику ділових і особистих якостей 23 провідних політичних і військових діячів УНР, інформаційно-аналітичний матеріал про міжнародну діяльність Центральної Ради. Німецькі дипломати провели 13 квітня 1918 р. зустріч з головою УЦР М.Грушевським, керівником уряду В.Голубовичем і головою МЗС УНР М.Любинським, під час якої здійснювали психологічний тиск на лідерів УНР, наголошуючи на тому, що без підтримки німецьких військ жоден з них не залишився б на своїй посаді. Результати цієї бесіди, за словами німецького посла, справили сумне враження про становище в республіці.