Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

Що ж стосується конкретних заходів по створенню Крайового Комітету, то на їх характер частково проливає світло протокол засідання комісії (2 вересня 1917 р.) з приводу утворення цього органу. В її роботі взяли участь представники Українського Військового Комітету - Петлюра і Кедровський; керівник комісії Комітету з військово-інженерної роботи - Шумицький; голова комісії військових комунікацій - Глібовський; від Ради робітничих депутатів Київської округи - Овчаров; від Ради солдатських депутатів Київської округи - Григор'єв та Перепадя; від Всеукраїнської Ради військових депутатів - Березняк, Вротновський-Сивошапка; від Округи водяних і шосейних шляхів - Педес; від Комітету Південно-Західних залізниць - Шумицький і Мордохун.

Комісія ухвалила рішення про те, що Крайовий Комітет повинен складатися із представників організацій, перелічених у проекті С.Петлюри, а також Центрального Крайового бюро професійних спілок. Причому перелік організацій не був остаточним, оскільки при утворенні нових революційно-демократичних організацій за постановою Крайового органу до нього могли входити і представники цих політичних формувань.

Комісія також постановила, що Крайовий орган очолить один із членів Генерального Секретаріату (за погодженням між урядом і Секретаріатом). Товариша Голови Комітету обирає Комітет із свого складу. Кожна організація сама обирає представника до названої установи. При Комітеті передбачені такі комісії: інформаційна, військова, слідча. В разі потреби можуть створюватись й інші. На чолі кожної комісії мусить бути член Комітету. Отримав орган і свою остаточну назву - Крайовий Комітет оборони нового ладу при Генеральному Секретаріаті [132] 233, ф.1063, оп.3, спр.4, арк.1-2 .

Як відомо, саме рішуча протидія корніловщині з боку демократичних сил різної орієнтації, а не заходи Тимчасового уряду Росії, котрий поступово втрачав контроль над ситуацією в країні, привела до краху планів встановлення військової диктатури. Посильний внесок у відвернення перемоги сил реакції намагався зробити й лідер українського військового руху С.Петлюра. Спроба створити орган безпеки з широкими повноваженнями є свідченням розуміння ним необхідності функціонування такої інституції в умовах важкого становлення молодої української державності.

Подальша доля проекту С.Петлюри не відома. Швидше за все він не отримав належної оцінки з боку керманичів тогочасної України. Останні вважали доцільним існування подібних комітетів лише для протидії контрреволюційним намаганням генерала Л.Корнілова.

Між тим, нагальну потребу створення нового Комітету захисту революційних завоювань в Україні неможливо було обійти, і це зайвий раз підтвердили події жовтня 1917 р. в Петрограді. 25 жовтня у столиці Росії стався державний переворот, що привів до влади більшовицький уряд на чолі з В.Леніним. Центральна Рада засудила насильницьке повалення Тимчасового уряду і заявила про недопустимість переходу всієї влади до рад робітничих та солдатських депутатів, які складають тільки частину організованої революційної демократії. Третій Український Військовий Конгрес висунув радикальні вимоги протидії "більшовизації" політичної влади в Україні, скликання Українських Установчих Зборів для проголошення Української Демократичної Республіки, передачі (при підтримці революційного війська) всієї повноти влади до Центральної Ради і Генерального Секретаріату, розбудови української армії і флоту. З урахуванням вимог військового руху і під загрозою поширення більшовицького впливу в країні Центральна Рада 25 жовтня вночі на закритому засіданні обрала Комітет охорони революції в Україні (в працях дослідників зустрічається й інша назва - "Комітет оборони революції в Україні"). Цей орган мав вирішувати найважливіші питання військового захисту та державної безпеки України.

До складу Комітету увійшли: М.Ткаченко, М.Порш, Ф.Матушевський (соціал-демократи); О.Севрюк, М.Ковалевський, М.Шаповал (соціалісти-революціонери); А.Ніковський (соціаліст-федераліст); Г.П'ятаков (більшовик); С.Гольденман (від єврейських організацій). Крім того, від партій та організацій були введені: С.Сораджаєв - російський соціаліст-революціонер; Пісоцький - від українських соціал-демократів; С.Петлюра - від Українського Генерального Військового Комітету; М.Шумицький - від залізничників; М.Тележинський і Кас'яненко - від Всеукраїнської ради військових депутатів; Б.Крейсберг - від Київської ради робітничих депутатів; В.Затонський - від більшовиків; М.Рафес - від Бунду; М.Зільберфарб - від єврейської соціалістичної партії, а також представники Київської Ради солдатських депутатів, від міст Харкова, Одеси, Катеринослава. Головою Комітету був обраний М.Порш [133] 229, т.1, с.359-360, 363, 366; 97, 1917, 26 окт.; 151, с.87-88 .