Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

Отже, потреби розбудови нового державного утворення на території України, нарощування його економічного та духовного потенціалу, захисту національно-територіальної автономії від великодержавних утисків Тимчасового уряду були першою найважливішою передумовою створення спецслужб України.

Другою важливою передумовою виникнення органів безпеки України за її автономії у складі Російської держави була необхідність охорони "революційного порядку", організації місцевої самооборони. Ця передумова реалізовувалась у межах суспільної самодіяльності українського військового руху в збройних силах Російської імперії (зауважимо, що під час світової війни до армійських лав потрапило до 2 млн. уродженців України). У травні 1917 р. відбувся 1-й Всеукраїнський військовий з'їзд, що зібрав 700 делегатів від понад 1,5 млн. вояків-українців. З'їзд ухвалив резолюцію про необхідність створення українських частин у складі загальноросійських збройних сил, хоча в цілому форум військовиків стояв на позиціях автономії України. Головою українського військового руху з'їзд обрав члена УСДРП С.Петлюру. 5-10 червня 1917 р. у Києві відбувся 2-й Всеукраїнський військовий з'їзд за участю 2 тис. делегатів від 1 млн. 390 тис. українських військовослужбовців. Рішення цього форуму прискорили формування на фронтах українських військових осередків - клубів та комітетів [110] 165, с.465; 229, т.1, с.83, 106, 535, 537 .

Вже на параді українських вояків Київської залоги в березні 1917 р. було ухвалено рішення про фундацію Українського Військового Клубу ім. гетьмана Полуботка. За цим прикладом аналогічні організації українського вояцтва відкривалися в багатьох містах краю. Незабаром виникає перша українська військова частина - полк ім. гетьмана Б.Хмельницького. До серпня 1917 р. на фронті налічувалося вже 27 українізованих дивізій. В ході українізації збройних формувань особливо відзначився командир 34-го армійського корпусу генерал П.Скоропадський; його з'єднання перетворилося на 1-й Український корпус. На фоні загального розкладу російської армії українські частини, як помітив американський дипломат-розвідник Д.Дженкінс, відзначалися дисциплінованістю, боєздатністю, а їх особовий склад "з повагою вітає офіцерів і веде себе як солдати" [111] 165, с.464-465; 184, с.172-173 .

Ще одним із суттєвих проявів українського військового самодіяльного руху стало виникнення інституту Вільного козацтва, започаткованого у квітні 1917 р. на Черкащині заможними селянами, що не потрапили за віком до лав регулярної армії. Метою Вільного козацтва була охорона громадського порядку й організація місцевої самооборони від деморалізованих втікачів з фронту. Ця організація швидко поширювалася по Україні, й до жовтня 1917 р. її чисельність досягала 60 тис. Козацтво проголосило себе територіальним військом і визнавало лише владу Центральної Ради. На з'їзді Вільного козацтва у Чигирині (жовтень 1917 р.) було обрано Генеральну Раду з 12 осіб і почесного отамана - генерала П.Скоропадського [112] 165, с. 470; 122, с.378-382; 141, с.89 .

Розгортання українського військового руху вимагало створення координаційних органів. У складі Генерального Секретаріату існував секретаріат військових справ на чолі з С.Петлюрою. Крім того, після 1-го Всеукраїнського військового з'їзду було створено Генеральний Військовий Комітет, котрий відрядив своїх представників до військового міністерства Тимчасового уряду і до Генерального штабу Росії. Генеральний Комітет проіснував до створення Центральною Радою (після Третього універсалу) військового відомства та Генштабу Збройних сил України і став їх своєрідним організаційним ембріоном. У другому складі Генерального Комітету було сформовано "Комісію спеціальних служб" під головуванням генерал-майора Л.Кондратовича [113] 94, с.123; 229, т.2, с.374 . Але, з огляду на відсутність самостійної української державності й власних збройних сил, ця структура навряд чи могла стати організатором реальної роботи по створенню спеціальних служб. Так воно і сталося. Однак заслуговує на увагу саме виділення такої комісії як усвідомлення необхідності створення розвідки та контррозвідки в майбутніх збройних силах України.

Українізація збройних сил і національний самодіяльний військовий рух створили ще одну з передумов фундації силових структур української державності, й спеціальних служб зокрема. Її можна визначити як формування у суспільно-політичному середовищі течії, спрямованої на проголошення повного суверенітету України. Звертає на себе увагу, що її прихильники зосередили свою агітаційно-пропагандистську діяльність саме у середовищі військовослужбовців-українців та у створених ними організаціях. Лідером "самостійницької" течії та одним з ініціаторів українського військового руху був мобілізований до царської армії харківський адвокат підпоручник М.Міхновський. Опорою "самостійницького" руху служили групи самостійників-соціалістів, що складалися переважно з військовиків (у грудні 1917 р. об'єдналися у партію самостійників-соціалістів - УПСС), а також частина ліберальної інтелігенції та заможного селянства [114] 165, с.464; 229, т.2, с.386; 151, с.74 .