Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

Волинська група генерала Ю.Тютюнника перетнула кордон 4 листопада. За три дні вона домоглася першого і останнього успіху - здобула місто Коростень. Однак під натиском переважаючих сил ворога втримати місто їй не вдалося. Більшовицьке командування кинуло проти Волинської групи кінну дивізію Г.Котовського. Втративши надію на з'єднання з Подільською групою, генерал Тютюнник вирішив повернути назад. Але 17 листопада під селом Малі Міньки в районі містечка Базар група опинилася в оточенні. Під час запеклого бою близько 400 українських вояків загинуло, чимало з них, щоб не потрапити до рук ворога, наклали на себе руки. Останньою кулею обірвав своє життя і колишній міністр внутрішніх справ УНР М.Білинський. Понад 500 бійців були захоплені в полон, 359 із них - розстріляні [716] 48, с.40; 176, с.226-228; 105, с.119 .

Бойові дії листопада 1921 р., котрі увійшли в історію визвольних змагань як "Другий Зимовий похід", стали останньою спробою збройним шляхом відновити суверенну Українську державу. В офіційних документах, спогадах учасників походу, наукових дослідженнях знаходимо відповіді щодо причин провалу цієї акції. Їх було декілька. Брак власних сил і можливостей уряду УНР для продовження збройної боротьби; перебуваючи на польській території, він був змушений практично повністю орієнтуватися на її допомогу і підтримку, а політика Польщі стосовно незалежності України була непослідовною і неоднозначною. Наявність у більшовиків значних військових сил в Україні та можливість при необхідності їх нарощувати. Повстансько-підпільний рух в Україні істотно підірвали репресивні заходи більшовиків. Був ліквідований його керівний і політичний центр ("Цупком"), а створена натомість "Козача рада" тільки набирала сили [717] 48, с.40 . За даними радянських дослідників лише під час розгрому підпільних організацій на Київщині й Поділлі органами ВУНК заарештовано до 500 їх членів. Всі значні повстанські формування були ліквідовані. Їх загальна чисельність на жовтень 1921 р. становила всього 830 шабель і 440 багнетів. Загін отамана Заболотного, наприклад, скоротився з 6 тис. до 60 осіб. Плани загального повстання в УСРР уже не мали під собою серйозного грунту. Рух антирадянського опору проявлявся здебільшого у розрізнених нападах і диверсійних актах. У вересні-жовтні учасники підпілля здійснили 300 нападів на державні об'єкти і військові частини [718] 2, с.164-165 .

Змістовний аналіз причин невдалого рейду провів контррозвідочний відділ Штабу Групи інтернованих військ УНР. В документі від 20.12.21 р. зазначається, що поразка сталася через слабку підготовку до походу, погане його матеріально-бойове забезпечення, наявність у військових підрозділах більшовицьких агентів, відсутність організованої систематичної розвідки та належного керування бойовими діями. Загальний висновок: останній повстанський похід був авантюрою, яка призвела до загибелі сотень чесних і мужніх патріотів [719] 233, ф.1092, оп.2, спр.831, арк.3-5 .

Безпосередні учасники рейду вказують на надмірні амбітність, честолюбство і самовпевненість Ю.Тютюнника, які спричинили серйозні тактичні помилки. Так, О.Шпілінський писав: "Генерал Тютюнник, розпочавши формування Головної Волинської Групи, на жаль, переоцінив інформаційні вісті з України й не зважив, що безоглядний масовий червоний терор, який лютував цілий рік, мусив, зрештою, ослабити активність місцевого населення і що успіх загального повстання мусів обумовлюватися не надією на першу широку допомогу з боку населення, але першими бойовими успіхами Повстанчої Армії" [720] 247, с.114 . Крім того, між Ю.Тютюнником і начальником розвідочного відділу ППШ О.Кузьмінським склалися напружені відносини, бо старанно зібрані розвідувальні дані вказували на суперечність у відомостях, які приносили зв'язкові до Штабу. Відділ мав докази про концентрацію військових частин Червоної армії в прикордонних районах з Польщею та про спад повстанського руху в УСРР. Але Тютюнник думки інших не завжди брав до уваги. Як потім виявилося, ВУНК знала про плани Тютюнника і виробила протизаходи [721] 145, с.193-194; 48, с.37-38; 247, с.112 .

Окрім зазначених, слід зупинитись і на причинах провалу "Другого Зимового походу" та діяльності ППШ взагалі, пов'язаних з функціонуванням спеціальних служб як українських, так і радянських.

Архівні матеріали свідчать, що польська й українська розвідки володіли детальною інформацією про сили та місця дислокації Червоної армії, стан українського повстанського руху, але не зробили всього необхідного, щоб хоч би й на рівні Головного Отамана попередити трагічний розвиток подій [722] 233, ф.1092, оп.5, спр.28, арк.89; ф.1075, оп.4, спр.29а, арк.1-20; 8, спр.68849, арк.9-17; спр.68865, арк.29-31; 48, с.36 . Не було забезпечене глибоке агентурне проникнення в радянські спецслужби з метою виявлення та упередження розвідувально-підривних акцій проти ДЦ УНР. З цього напрямку роботи не знайдено відомостей стосовно активних комбінаційних заходів і операцій.