Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

Залужний (рос. с. р.) полемізував проти заяви про „великодержавний російський народ” — і доказував, що на завоювання революції треба глядіти не тільки з національної, але й соціальної точки погляду. Бесідник пропонував приняти Інструкцію.

Шраг (укр. с. р.) у своїй промові полемізував зі становищем В. Винниченка й запропонував у сій або иншій формі відкинути Інструкцію, яка не тільки нічого, не дає, але й багато відбірає. Бесідник заявив, що нелеґальний шлях, відкинений В. Винниченком, не страшить соціалістів-революціонерів і вони готові піти сим шляхом слідом за більшостю української демократії. Промовою Шрага закінчилося денне засідання”.

Але не вважаючи на гостре, рішуче обурення есеровської течії проти Інструкції, не вважаючи на всі гарячі промови за одкинення її, самі есери мусіли згодитись, кінець кінцем, на приняття. Бо инчого виходу не було, бо все ж таки це був наш здобуток, це була наша перемога, не в тій мірі, в якій сподівалося, але таки перемога. І здорове чуття все ж таки підказувало й найзапальнійшим елементам не відмовлятися від своїх здобутків.

Вирішуючу ролю заграла соціальдемократична течія. В Ц. Раді тепер брала участь Рада Робітничих Депутатів, обрана на Всеукраїнському Робітничому З'їздові, (що відбувся в Київі 24-28 липня). 70 членів (із 100) сеї Ради були соціальдемократи. Вони взяли на себе сміливість сказати тверде й рішуче слово: приняти.

І 22 серпня 1917 року Інструкцію Ґенеральному Секретаріатові, що все ж таки була першою дійсною й дієвою Констітуцією України, було принято. Принято 247 голосами проти 16 в такій резолюції, складеній фракцією соціальдемократів:

„І. Вислухавши реферат Ґенерального Секретаріату Центральної Ради про переговори з Тимчасовим Правительством у справі затвердження Ґенерального Секретаріату й вислухавши видану 17 серпня н. ст. тимчасовим правительством інструкцію Ґенеральному Секретаріатові, Українська Центральна Рада, признаючи, що інструкція:

1) подиктована недовіррям до змагань усієї демократії України;

2) пересякнена імперіалістичними тенденціями російської буржуазії в відношенню до України;

3) нарушує угоду Української Центральної Ради з тимчасовим правительством з 16 липня;

4) не дає можливости демократії України утворити власть на цілій теріторії, заселеній українським народом;

5) звужує й ослаблює значіння власти Ґенерального Секретаріату, не обхоплюючи всіх краєвих справ і потреб населення України (справи: харчова, військова, судова, комунікації, почт і телеґрафів);

6) перешкаджає утворенню й праці міцної революційної краєвої власти (§§ 6 і 9);

7) признаючи всупереч порозумінню української й неукраїнської демократії невідповідаюче взаїмним відносинам націй у краю число (4) ґенеральних секретарів для представлених в Українській Центральній Раді неукраїнських національностей, вона має на цілі знищити єдність української й неукраїнської демократії;

8) зовсім не відповідає потребам і бажанням не тільки українського народу, але й національних меншостей, що живуть на Україні, —

Українська Центральна Рада вважає необхідним твердо й, рішуче вказати тимчасовому правительству:

а) що інструкція з 17 серпня стоїть у суперечности з угодою У. Ц. Р. з тимчасовим правительством з 16 липня, від котрої тільки й могла й може виходити У. Ц. Р. в справі приготування всієї України до автономного ладу, Українського Установчого Зібрання й Всеросійських Установчих Зборів;

б) що інструкція служитиме перешкодою в дійсній роботі по орґанізації краю, викликуючи зайві й непотрібні загострення й ослаблюючи силу та твердість революційної краєвої власти;

в) що в інтересі добрих взаїмних відносин між Україною й Росією необхідно в найкоротшім часі поробити заходи в цілі переведення в життя норм взаїмних відносин між тимчасовим правительством і відповідальним перед Центральною Радою Ґенеральним Секретаріатом, які випливали-б з угоди 16 липня”.

II. „В інтересі можливо швидкого установлення міцного ладу, закріплення й поглибення завойовань революції на Україні та здійснення необхідних для сього заходів, — У. Ц. Р. уважає необхідним:

а) предложити з числа 14 секретарів Ради — 9 ґенеральних секретарів, указаних у тимчасовій інструкції, на затвердження тимчасовому правительству;

б) поручити Комітетові У. Ц. Р. й Ґенеральному Секретаріатові виробити статут, що означив би взаїмні відносини між Українською Центральною Радою й її Ґенеральним Секретаріатом;