Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

Звичайно, такий факт не міг викликати великого довірря до арґументів та до щирости Уряду. І вкраїнські частини стали формуватись самі собою, без усякого дозволу, без усякого плану.

4. Перший український полк імени Богдана Хмельницького.

І, Господи, як захвилювалась, як загомоніла, як замахала руками, прінціпами, докорами, метафізікою й революцією бідна руська „революційна” демократія! Скільки було виголошено жагучих промов на всяких зібраннях, засіданнях, мітінґах з приводу „самочинного” сформування першого українського полку в Київі! Скільки резолюцій винесено з самими найреволюційнішими, найдемократичнішими й разом з тим найгрізнішими словами! Подія струсила весь Київ, шугнула на Москву, ударила в Петроград, сколотила тамошні власти, завдала роботи телеґрафістам, журналістам, партійним орґанізаціям, раді міністрів.

А справа вся була в тому, що на київському етапному пункті зібралось біля 3000 запасних українців-салдатів, які постановили йти на фронт не по одиниці, а всім разом, одною ґрупою, сформувавшись у правильний полк, який і назвали „Першим полком імени Богдана Хмельницького”.

Маючи на увазі інтереси армії, фронту, всієї обори, здавалось, можна було тільки радіти з такого явища, бо за тих часів, дійсно, вже рідко можна було побачити, щоб салдати хотіли йти на фронт цілими полками. З фронту вони охоче йшли полками, але туди й по одиниці не можна було їх заманути.

Одначе руська демократія подивилась на факт з погляду инчих інтересів. І з погляду цих інтересів вона, розуміється, була цілком послідовна. Інтереси пануючої нації вимагали рішучого опору й недопущення таких явищ. Бо суть полягала не в тому, як там піде на фронт невеличка ґрупа людей, а в прінціпі. Признати, допустити цю групу піти в формі української національної частини, це значило признати рівноправність української нації в такій важній справі, як оборона держави, це значило признання взагалі рівноправности українців у всіх сферах.

Це було недопустимо. І в цьому полягала причина тої пристрастности, з якою тоді руська демократія поставилась до історії з цим полком.

Але в цьому самому ж була причина й української пристрастности.

І от, одне й те саме явище дивним способом знаходило цілком ріжну оцінку в одної й другої сторони.

Руська демократія, — рада робітничих депутатів, рада військових депутатів, виконавчий комітет громадських орґанізацій, студентська рада й инч., — вважали це небезпекою для фронту, небезпекою для революції, небезпекою для миру всередині краю, небезпекою для демократії.

Українська демократія, — Центральна Рада, — не вбачала ніякої небезпеки, а, навпаки, тільки користь і фронтові, й революції, й демократії.

Руська демократія цілком щиро була переконана (бо хотіла бути переконаною), що реорґанізація армії по національному прінціпу абсолютно неможлива по технічним умовам. Військові руські спеціалісти доводили це як найкраще й як найщиріше.

Українська ж демократія була цілком щиро переконана (бо теж хотіла бути переконаною), що це зовсім можливо І українські військові спеціалісти доводили це як найкраще й найщиріше.

І через це руська демократія, визнаючи, що, дійсно, піднялась стіхія, не знаходила инчого виходу, як стиснути її, не допустити, не розуміти, заборонити. І резолюція така:

„Комітет депутатів військ київської воєнної округи, розглянувши на засіданню 28—29 квітня жадання Українців-салдатів сформувати з них самостійний український полк, відносячись у прінціпі(!) з повним співчуттям до піднесеного товаришами-салдатами питання про орґанізацію українських відділів, ухвалив: ... [4] [5] Була така смішна постанова комітета об'єднаних громадських орґанізацій м. Київа. - Автор. ) З огляду на те, що доповнення армії не може терпіти найменшого задержання, признати, що зібрані в Київі салдати-Українці коло 3000 людей, як і всі ґрупи салдатів-Українців, які могли-б дальше утворитися, треба відіслати в загальнім порядку для скомплетування військових частей. [5] [6] Поручик Лєпарський, очевидно, мав на думці втягти київський ґарнізон у сутичку з Військовим З'їздом і таким способом ліквідувати це нове злочинство українців. Для того він після одного з засідань З'їзду вночі сповістив коменданта київської округи, що український Військовий З'їзд виніс тайну постанову захопити всі державні інстітуції в місті й зробити переворот. Комендант не одважився без докладної перевірки вжити рішучих заходів. А перевірка виявила безсумнівну провокацію п. Лєпарського. ) Звернутися до київськової української Ради з проханням доложити всіх заходів схилити 3000 Українців негайно відправитися до армії в загальнім порядку”.