Владимир Винниченко: ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

З прибуттям пізніше до Отаманщини з того боку фронту Одрини й Черкаського переведені були в складі кабінету невеликі зміни: Д. Одрина (укр. с-р.) заняв посаду Міністра Народнього Здоровля, а Т. Черкаський (укр. с-р.) місце Міністра Народнього Господарства. З виходом з кабінету А. Крушельницького призначений був до виконування обов'язків Міністра Освіти М. Григоріїв (укр. с-р.).

[1] На жаль, я не маю більш докладних матеріалів про роботи цього з'їзду й про детальний хід того засідання, де виносилась така убийча для пятаковського націоналізму постанова).

[2] От характерний виривок з одної промови (делеґата Ломова): "Насамперед звернімося до аналізу наших хлібо-торгових відносин з Україною, як певного хлібного центру. Ви побачите, товариші, що Україна являлася тим резервуаром, з якого Великоросія черпала свої хлібні запаси. Ви побачите, що якраз тут у нас скупчувалась найголовніща частина лишків, які ми в той же час викидали на ринки західної Европи, чим підтримували й одержували необхідні машини, яких нам головним чином бракувало. От коли ви візьмете, наприклад, райони, - три райони, - що одпадають від нас, - це райони задніпровський, південно-степовий і дніпровсько-донський, ви побачите, що по трьох районах, що відпадають, ми мали біля 55% врожаю пшениці, біля 28% жита, біля 20% вівса, й біля 26% ячміню, себ-то ви бачите, що на ці райони припадає дуже значна частина тих наших запасів хліба, які мала до розпорядження Росія щорічно. Крім того ви побачите, що саме на цю область припадали найважніщі, найвигідніщі в економичному сенсі для Росії хліба, а саме пшениця й ячмінь. Ці хліба, крім того, суть експортні хліба, себ-то такі, які переважно вивозились Росією. Експорт ячміню головним чином ішов якраз з цього району.

"Як що ви товариші звернете вашу увагу не тільки на хліб, як що ви згадаєте, крім того, про потерю наших буряково-цукрових плантацій на півдні, які давали приближно 92% валового виробу цукру й потім, коли ви подивитесь на наші потері в области металургії, в области здобичи вугіля й т. п., для вас стане виразною вся картина, бо на Донецький басейн припадало по цифрах, які я беру, звичайно, до війни, - я беру 1912 рік, як найбільш нормальний, - припадало коло 77% здобичи всього кам'яного вугля. На Домбровський басейн, який також одпадає од нас, до 22%, усього, таким чином, майже 90% здобичи кам'яного вугля. Коли ви візьмете до того виплавку чугуну, вироб півпродукту й готового продукту, то ви побачите що на південь Росії в 1912 році припадало біля 67% всієї виплавки чугуну, біля 55% виробу пів-продукту й біля 56% виробу готового продукту.

"Таким чином ці цифри дають певне право зробити той висновок, що ми звідти одержували найголовніщі запаси сирівцю. Великоросія годувалась не тільки хлібом півдня, вона в буквальному значінню годувалась також південним наливом, годувалась також чугуном, що здобувався таксамо на півдні".

[3] "Труды Всероссійскаго Съезда Советовъ Народнаго Хозяйства". Стор. 25-26).

[1] Підтверження цього можна знайти в статті члена Особливої Слідчої Комісії ("Визволення" № 25, 20 липня). В цій статті член комісії інформує читачів ґазети про те, що 27 травня було затвержено закон про "Особливу Слідчу Комісію", яка мала своїм завданням: "а) всесторонне розслідування проти-єврейських погромів на теріторії України й злочинної аґітації проти єврейського населення, і б) виявлення винних та притягнення їх до карної відповідальности". І член комісії вкінці своєї статті погрозливо каже: "Ті, хто раніш робив своє ганебне діло в свідомости повної бозкарности в цей час, коли вони будуть знати про кару, яка їм загрожує, примушені будуть опустити руки, що піднялись для удару й закрити вуста, що розкриті були для погромного заклику. Коли Феміда раніш німувала, то в цей час вона буде говорити всією змогою свойого грізного голосу".

Отже член цієї грізної комісії цим наївно заявляє, що до сього часу (до 20 липня) "Феміда німувала", що погромщики "робили своє ганебне діло в свідомости повної безкарности" й що тепер, від 20 липня, Феміда буде грізно говорити.

І цікаво, що Феміда устами цього члена комісії заговорила тільки 20 липня, коли заговорив і Головний Отаман, після того, як євреї присяглись "стати на активний шлях допомоги", що до 27 травня ніяких навіть комісій не призначалось, а з 27 травня до 20 липня ця Феміда "через щось" німувала.

[2] І це було також причиною того, що С. Петлюра ні за що не хотів чіпнути Балбачана, коли той виробляв свої соціальні й державні злочинства на Харьківщині, і так рішуче убив його, коли той зробив замах на його особисту владу.