Владимир Винниченко: ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

[7] Потім, на жаль, і в большевиків показав свбе „мозговик”, як побачимо далі.

[8] Проф. М. Грушевський у своїй брошурі про революцію на Вкраїні 1917 року називав „Товариство Українських Поступовців” єдиним політичним представником України. Це дивна помилка. Адже проф. М. Грушевський, бувши головою з'їзду „туповців”, міг бачити і міг знати, що в „Туп”-і не брали участи ні соціальдемократи, ні соц.-революціонери.

[9] Під той час до Партії У. С. Р. не належав, але вступив у неї потім.

[10] У. с-ф. = Партія „Українських соціалістів-федералістів” переіменована на останньому своєму з'їзді з партії „Укр. Поступовців”. — Автор.

[11] Для зрозуміння деяких дальших моментів, мушу тут згадати про один характерний інціндент, в якому участь ворожих до українства „темних” і схованих сил дуже помітна. В Петрограді під час перебування там делеґації до мене приходили за інформаціями кореспонденти ріжних ґазет. Вважаючи пропаґанду й вияснення суті українського руху обов'язком кожного українця на всякому місці, я приймав цих людей і давав їм інтерв'ю. Між инчим прийшов і кореспондент великої бульварної французської Газети „L'іntransigeant”. Я з ним розмовляв, як і з усіма инчими, нічого не підозріваючи. А треба зауважити, що Антанта дивилась і тоді без усякої прихильности на український рух, уважаючи його „німецьким витвором” і шкодливим для справи війни. Особливо ж і тоді гарячу ворожість виявляла Франція, представники якої тоді в Петрограді називали нас „якимись скаженими” (fous). І от, на моє диво, кореспондент цієї ґазети вклав мені в уста те, чого я ніяк не міг сказати, а саме ніби в Центральній Раді є значна ґрупа ґерманофілів, чи навіть, ніби більша частина Ц. Ради є ґерманофільська. Або кореспондент щось перекрутив по нерозумінню або.., — що мені здається найбільш правдоподібним, — він навмисне перекрутив, що в практиці бульварних ґазет трапляється на кожному кроці. Крім того, мені думається, тут було не без інспірації й порозуміння з буржуазними й реакційними руськими діячами, — це їм улекшувало зламати з нами угоду.

[12] Колись він був в с-д. партії, потім під час реакції як багато колишніх „революціонерів” від неї одстав, не хотів брати участи в нелеґальних революційних орґанізаціях партії і навіть перед самою революцією заявляв, що до партії не належить. Але під час революції на першому військовому з'їзді знов заявив себе, як соціальдемократ.

[13] Після перебрання влади есерами склад Ради Народніх Міністрів був такий: Голова Р. Н. Міністрів: Голубович (у. с-р.); військовий м. — Немоловський (у. с-р.); м. освіти — Григорів; м. вн. справ — Христюк (у. с-р.); м. фінансів — Перепелиця (у. с-р.); м. шляхів — Сокович (у. с-р.); м. хліборобства — Терниченко (безп.); м. продовольчих справ — Ковалевський (у. с-р.); м. судових справ — Ткаченко (у. с-р.); м. морських справ — Антонович. Цю Раду Міністрів було сформовано неповно й провізорично й потім переконструовано по повороті до Київа таким способом: голова міністрів — В. Голубович (у. с-р.); м. внутрішніх справ — М. Ткаченко (у. с-д.); військових і морських — О. Жуковський (у. с-р.); судових — С. Шелухин (у. с-ф.); земельних — М.Ковалевский (у.с-р.); харчових - П.Коліух (у.с-д.); державний секретарь заграничних — М. Любинський (у. с-р.); праці — Л. Михайлів (у. с-д.); почт і телеґрафів — Г. Сидоренко (с. сам.); залізничих шляхів — Сокович (у. с-р.); фінансів — Перепелиця (у. с-р.); державний контрольор — Лотоцький (с-ф.); просвіти — В. Прокопович (с-ф.); торговлі й промислу — І. Фещенко-Чоповський (с-ф.).

[1] Урядовий пиріг було поділено так: Голова ради міністрів і міністр внутрішніх справ - Ф. Лизогуб (октябрист, представник аґрарної буржуазії, "знавець" земських справ при Ґ. Секретаріаті, виметений большевиками разом з другим бюрократичним сміттям з Росії й підібраний "соціалістичною" українською владою). Міністр фінансів - А. Ржепецький (кадет, відомий україножер, директор банку). Міністр торгу й промисловости - С. Гутнік (кадет, феноменальний одеський спекулянт, голова одеського біржового комітету, відомий на всю одеську округу цінизмом і безсоромностю своїх біржевих операцій). Міністр хліборобства - Кіяніцин (кадет, поміщик, україножер). Міністр продовольчих справ - Ю. Соколовський (кадет, руський малорос). Міністр праці - Ю. Ваґнер (кадет, професор київської Політехніки, відомий з доби Ц. Ради ненависник українського відродження). Міністр народнього здоровля - В. Любинський (безпартійна нікчемність, аптекарь, одержав портфель за особисте знайомство з П. Скоропадським). Міністр шляхів - В. Бутенко (кадет, в українському питанню "і нашим, і вашим", як державний діяч - нікчемність. Портфель одержав за підготовку "перевороту"). Міністр юстіції - М. Чубінський (кадет чи безпартійний, малорос, а під час урядування ворог українства). Державний контрольор - Г. Афанасьєв (кадет чи октябрист, україножер). Військовий міністр (тимчасовий) - А. Слівінський (руський чи польський офіцер, підфарбований під українця при уряді Ц. Ради). Державний секретарь - М. Ґіжицький (особа безцвітна, з антіпатіями до українства).