Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

Розуміється, ідея повстання літала вже в повітрі, то сама виникаючи то тут, то там, то виходячи з тих пунктів, де наша "орґанізація" мусіла намацувати ґрунт. А ми мусіли перш усього намацувати його в тих невеличких українських військових частинах, яким удалося якимсь дивом уціліти від розформування німцями й які стояли переважно на большевицькому фронті (на Чернігівщині, Харьківщині).

Трохи згодом до підготовчої роботи було втягнено так звану Раду залізничників з А. Макаренком і ґенералом Осецьким на чолі. В руках сеї Ради була залізнича військова варта по всіх лініях залізниць і залізничний полк у самому Київі. Ґенерал Осецький крім того обіцяв, що незабаром він матиме таких 60 полків по Україні, що кадри сих полків уже ніби були, треба було тільки грошей, щоб скомплектувати їх.

Але головною нашою силою, на яку я, принаймні, найбільше рахував, був полк Січових Стрільців, галичан, що стояв у Білій Церкві. Він мав півтори тисячі баґнетів, був зразково дісціплінований і складався з національно свідомого елементу. Цей полк, на думку орґанізації, мав би служити ядром повстання, круг якого гуртувались би инчі наші сили.

Січові Стрільці спочатку вагались. Будучи цілком солідарні в ідеї, вони, як військові фаховці, бачили реальну силу гетьманщини й німців, і не одважувались вступати з нею в борню.

Крім того, трудність нашого завдання побільшувалась ще тим, що ми не мали ніяких грошевих засобів. Українське патріотичне громадянство" не дуже спішило на поміч своєю кишеньою своєму національно-політичному центрові. Мало того. Наприклад, така патріотична українська інстітуція, як "Українбанк" не хотіла навіть видати Н. Союзові тих 15000 карбованців, які колись було вкладено в неї Ц. Радою. Безсоромність керовників банку дійшла до того, що на настійне домагання Н. Союзу видати ці українські громадські гроші спадкоємцеві Ц. Ради Н. Союзові "Українбанк" запропонував узяти на це дозвіл у... гетьманського Правительства, бо инакше він, "Українбанк" не мав права видати ці гроші. Розуміється, ці добродії чудесно знали, що ми такого дозволу не дістанемо, коли б і захотіли зробити цю ще одну гидоту - звертатись з цим до гетьманського Уряду. Другі ж "грошеві" українські інстітуції, як ріжні кооперативи, також дуже мляво ставились до грошевої допомоги Н. Союзові, спочатку посилаючись на те, що кооперативи-не політичні орґанізації, а потім, хоч і винесли постанови про асігновки, то асігновки ті не хапались видавати. І видали їх тоді вже, коли було пізно й непотрібно, через що їхні гроші й не попали до рук Н. Союзу.

Отже доводилось вишукувати приватно малесенькі суми й ними провадити свою роботу. Досить сказати, що в касі "орґанізації повстання" було не більше 20.000 рублів, а на формування залізничих полків треба було по скромному підрахункові на перший момент, не меньче мілліона карбованців, щоб зрозуміти, з чим ми виступали й як дійсно "фантастично" виглядала вся справа.

2. Ґазетні люди проти авантюри.

Тим часом ці заходи ставали все більш і більш відомими. По Київу та й по Україні вже кружляла чутка, що Н. Союз готує повстання. З одного боку чутка ця допомагала нам, бо підготовляла ширші кола до акції, притягала до Н. Союзу делеґації з ріжних місць, куди ми самі досягти не мали можливости, зв'язувала їх з центром; збільшувала, словом, наші сили. Але з другого боку це загрожувало провалом усієї справи. Бо досить було гетьманському Правительству арештувати кільки душ, що стояли на чолі сеї справи, щоб повстання не було.

Ми це розуміли. Ми навіть знали від своїх людей у гетьманському Уряді, що І. Кістяківський мав серйозний намір арештувати голову й усю презідію Н. Союзу. Через те ні я, ні члени нашої орґанізації дома вже не ночували, а крім того вдень нас охороняли озброєні револьверами українці-студенти. Крім того, в цей час я для конспірації дуже активно брав участь у переговорах з німцями й гетьманом у справі сформування "національно-демократичного" кабінету. Майже щодня я бачився з німецьким послом, з ґен. Ґренером, час від часу бував навіть у гетьмана й гаряче рекомендував йому спертися на національні круги. Коли І. Кістяківський видав рішучий наказ арештувати мене й я дістав про це повідомлення майже від тих людей, що мали мене арештувати, я зараз же поїхав просто до гетьмана й запитав його, чи йому відомо про цей наказ і чи він розуміє, яка то може бути шкода для справи сформування національного кабінету, коли Кістяківський зробить цей нетактовний і чудний вчинок. Гетьман (знав, чи не знав) гаряче став запевняти, що це помилка й що він зараз же дасть відповідний наказ.