Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

"Нова Рада" так представляє цей епізод.

"Кабінет міністрів, що склався 19-го жовтня, хоча й мав у своїм складі майже половину українців, але курс його лишився той самий, що був і раніше. Неукраїнська більшість кабінету вела справи так, що рада міністрів не мала змоги розглянути на своїх засіданнях прінціпові питання про зміну курсу, про політичні полегкости й ин.

Нарешті цими днями виникла справа з скликанням Національного Конґресу. "Общеруська" частина кабінету не визнавала можливим дозволити скликання Конґресу, українська ж настоювала на протилежному. "У четвер до вищих сфер" [18] [4] "Сфера" - се-б-то, "Слинявий". - Автор. явилася делеґація трьох поміркованих українських партій: соц. фед., хліборобів-демократів та хліборобів-власників. Делеґати настоювали перед сферами на негайній демократизації кабінету, домагаючись, щоб до кабінету крім українців були допущені також деякі представники демократичних меншостей.

Але переговори ці не повели ні до чого, й тоді українська частина кабінету постановила вийти в одставку.

Після цього міністри "общероси" на чолі з Ржепецьким запропонували сферам свій список, у якому українців не було й який одразу мав узяти твердий курс на єдину Росію. Цей список і був затверджений сферами".

І це, треба додати, цілком послідовно й неминуче випливало з усього попереднього.

1. Перші трудні кроки.

Але не всі члени Національного Союзу цілком щиро брали участь в останніх, переговорах з німцями й гетьманом. Для деяких українських політичних діячів було вже цілком ясно, що буржуазію ніякими переговорами й конференціями не можна примусити здати хоч крихотку влади.

До таких належав і я. Ставши, по уступленню А. Ніковського, головою Національного Союзу, я мусів брати участь у всіх балаканинах, які провадились до сього моменту, до мого вступу в Н. Союз; але та участь була вже тільки засобом сховати дійсні цілі й наміри, які виникли в мене ще під час задушеного літнього повстання на Україні. Для мене було ясно, що тільки силою можна вирвати владу з рук буржуазних кляс. Одначе після крівавого здушення повстання, після досвіду повстанського руху того нещасливого літа не можна було й думати звертатись до того самого методу боротьби. Одною з причин неудачи того повстання була незорґанізованість, роздробленість повстанських операцій. Не було керуючого, одного центру, не було широких, точно визначених соціально-політичних гасел. Я не кажу вже про те, що тоді німецьке військо було міцне, дісціпліноване, залізне.

Але тепер наставали инчі часи. Перебування "на паші" на Україні ослабило боєвий гіпноз у німецьких військах. Крім того німецька армія терпіла на західному фронті катастрофальні поразки. Виголодніла Німеччина знесилювалась і задихалась у залізному кільці антантської блокади. Загонистість німецького мілітаризму підупадала. Переговори про мир розмагнічували німецького салдата. В Ґерманії запахло революцією.

Все це були сприятливі моменти для можливости повторення повстання. Але його треба було робити без повторення деяких помилок.

Насамперед, треба було з самого початку надати справі орґанізований характер, провести ретельну підготовчу працю, зібрати всі сили, розробити план, розпреділити сили. Але як раз підготовча робота за тих люто-поліцейських умов і була найважчою частиною всього завдання. Шпіонаж і охранка так добре були поставлені І. Кістяковським, що навіть кожна секретна резолюція, кожне необережне слово, сказане на тайному засіданню Н. Союзу, зараз же ставали відомими в гетьмансько-німецьких кругах.

Отже не тільки не можна було підіймати питання про повстання в Нац. Союзі, але, небезпечно було говорити про це з окремими членами. Небезпечно хоча би вже через те, що спочатку майже ні в кого не було співчуття до сеї ідеї. Коли я вперше вніс пропозіцію на Центральному Комітеті УСДРП про необхідність розглянути питання збройної боротьби з гетьманщиною, її просто було одхилено як фантастичну. З цього я побачив, що навіть у своїй орґанізації треба бути обережним і на своїй пропозіції не настоював, не маючи ще в руках таких даних, якими міг би переконати своїх товаришів по партії, а з другого боку боячись діскусіями винести свої наміри поза орґанізацію й унеможливити собі здійснення їх.

Звичайно, такий стан річей не полекшував і так тяжкої, справді, майже фантастичної роботи. Єдиний чоловік з Н. Союзу, який так само, як я, розумів необхідність инчих методів боротьби з гетьманщиною й визнавав учасність їх, був М. Шаповал. І вся наша тайна орґанізація складалась тоді з двох чоловік: М. Шаповала й мене.