Микола Лазарович - МАШЕРУЮТЬ НАШІ ДОБРОВОЛЬЦІ…

Але такi настрої серед стрiлецтва панували недовго — емоції відійшли на задній план, а тверезий розум підказував, що потрібно витримати. Бо хто, як не передвоєнна молодь гостріше відчував біль за втраченим бойовим духом українців, хто глибше розумів необхідність новітніх визвольних традицій, які б поклали початок боротьби за власну державу?! І стрільці витримали ці перші, можливо, найтяжчі в їхньому житті випробування, зберігши цим леґіон, а разом з ним і надію на краще. Як заявляв один зі стрілецьких ідеологів Теофіль Мелень: «Українська справа живе, бо живе в таборі УСС» [37] [31] Вістник Союзу визволення України. – 1915. – 24 квіт. . Вже з 1915 р. тут починається процес духовного вiдродження. У стрiлецькому загалi змiцнiло почуття власної гiдностi, бо молодий iдейний стрiлець дуже швидко набирався воєнного досвiду i ставав кращим вояком, нiж австрiєць чи угорець. Один з німецьких генералів казав про УСС: «Мої баварці б’ються, як леви, а українці, як чорти» [38] [32] Гірняк Н. Організація і духовий ріст У.С.С... – С. 54. . Своєю боротьбою усуси здобули чимало вiдзначень i похвал, викликали пошану й симпатiї союзникiв [39] [33] ЦДАВОВУ України, ф. 4465 т, оп. 1, спр. 22, арк. 29; ЦДIА України у м. Львовi, ф. 360, оп. 1, спр. 49, арк. 14-15, 26; ф. 353 т, оп. 1, спр. 13, арк. 20. , i змусили рахуватись iз собою навiть ворогiв. Так, росiйське командування, характеризуючи стрiльцiв у секретнiй директивi, наголошувало, що це «вiдборнi вiйська, якi називають себе українцями i мрiють про вiдновлення самостiйної Малоросiї» [40] [34] Доценко О. Невiдома сторiнка з легенди про Українських Січових Стрільців // Історичний календар-альманах Червоної Калини на 1934 р. – Львiв, 1933. – С. 46. . Оце вiдчуття власної вартiсностi викликало в стрiлецтвi гордiсть, що воно власною кров’ю в тяжких боях вiдновило українську вiйськову традицiю та вiдродило забуте вже iм’я українського вояка. У результатi — український леґiон почав поступово перетворюватись iз групи розрiзнених молодих патрiотiв в єдиний органiзм, натхненний одною iдеєю.

З весни 1915 р. в стрiлецькому середовищi починається систематична iдейно–виховна та полiтична праця, що не припинялася до останнiх днiв iснування леґiону. Це пояснюється тим, що визвольна iдея передвоєнного стрiлецтва зі створенням та початком дiяльностi УСС перейшла в стадiю реалiзацiї, а тому потребувала нового осмислення й оцiнки. Зважаючи на те, що тодiшнє галицько–українське суспiльство та його полiтичний провiд не були готовими до виконання такого завдання, цю мiсiю взяла на себе передова частина стрiлецтва. Поштовхом до усталення та впорядкування згаданої працi став спiльний постiй двох куренiв УСС бiля гори Макiвки, в селах Головецьку та Грабiвцi на Сколівщині, напровеснi 1915 р.

Вияви такої роботи були й ранiше, зокрема, ще восени 1914 р. пiд час старшинських дискусiй у Ґорондi сотник Дмитро Вiтовський викладав своє бачення майбутнього України, шляхiв досягнення її незалежностi, устрою та iнших аспектiв. Пiдсумком його роздумiв був висновок: «Якаби покищо не була, без розбору, коби тiльки Самостiйна Українська Держава, Одна, Неподiльна!!!» [41] [35] Див.: Угрин-Безгрiшний М. Нарис iсторiї Українських Січових Стрільців... – С. 110-115. . Але тодi це були поодинокi факти — тепер же вони набирали бiльш–менш систематичного характеру.

Вiдносний спокiй на фронтi та зосередження стрiльцiв у двох сусiднiх селах сприяли встановленню тiснiших контактiв мiж вояками, ближчому взаємопiзнанню, обмiну думками й планами. Тут пiд час жвавих дискусiй на загальнополiтичнi та внутрiстрiлецькi теми стрiлецтво прийшло до переконання, що його головне завдання наспiє не тепер, у розпалi цiєї вiйни, бо вона триває за iснування австрiйської монархiї, а наприкiнцi її, коли обi ворожi сторони знесиляться i збройний виступ українцiв зможе вiдчутнiше вплинути на вирiшення української справи [42] [36] Бой. Українські Січові Стрільці (УСС) і Січові Стрільці (СС) // Календар Червоної Калини на 1924 р. – Львів—Київ, 1923. – С. 74. . Вже тодi УСС почали задумуватися над майбутньою протиавстрiйською полiтичною акцiєю [43] [37] Заклинський М. Дмитро Вiтовський. Спроба життєпису й характеристики. – Львiв: Всесвiт, 1936. – С. 10-11. .

Разом iз цим, передова частина стрiлецтва усвiдомлювала, що якi б не були наслiдки вiйни, пiсля її закiнчення весь тягар нацiональної роботи спаде на них [44] [38] Дiло. – 1915. – 8 трав.; Заклинський М. «А ми тую стрiлецькую славу збережемо». Спомини з визвольної вiйни. – Ч. 1. – Львiв: Всесвiт, 1936. – С. 43. . У стрiлецькому середовищi створили групу пiд керiвництвом сотника Дмитра Вiтовського та четаря Iвана Балюка, куди ввiйшли старшини та окремі стрiльцi, що ставили своєю метою вироблення стрiлецької iдеологiї. Було з’ясовано такi засади: «Наша мета — Незалежна i Соборна Українська Держава. Ми, вiйсько України, йдемо до тiєї мети слiдами Мазепи i згiдно iз «Заповiтом» Шевченка. Щоб ту важкодосяжну мету осягнути, треба готувати нашу молодь, виховувати її у вiйськовому дусi, в почуттi обов’язку щиро i повсякчасно працювати для добра України та в готовностi стати у вiдповiдну хвилину до збройної боротьби за неї» [45] [39] Ходак I. Дмитро Вiтовський – провiдник листопадового чину // Літопис Червоної Калини. – 1991. – № 2. – С. 47. .