Микола Лазарович - МАШЕРУЮТЬ НАШІ ДОБРОВОЛЬЦІ…

Відомий поет Олесь Бабій присвятив битві на Маківці одноіменного вірша, де є такі рядки:

У кровопролитних боях за Маківку леґіон УСС утратив 42 чоловіки вбитими, 76 пораненими і 35 полоненими. Серед тих, хто особливо відзначився, були четарі Андрій Мельник, Василь Кучабський, Антін Артимович, Іван Каратницький, Осип Яримович, хорунжі Олена Степанівна, Северин Яремкевич, Остап Коберський, десятник Василь Радович, стрільці Іван Кривий, брати Іван і Василь Зітинюки, Степан Терлецький та багато інших.

Пiсля перемоги на Макiвцi, коли з’явилася надія на повернення до свого краю, патріотичний запал серед стрілецького загалу істотно посилився. Стрiльцi, якi i в найтяжчi часи намагалися бути в курсi нацiональних справ, тепер подвоїли свою енергiю. Але вже не просто проголошуючи гасла, а й задумуючись над тим, як їх реалізувати. Чи не найкраще такi тенденцiї проглядаються в роздумах одного зі стрiлецьких iдейних провiдникiв четаря Iвана Балюка, якi вiн виклав у листах, зокрема, до Дмитра Донцова та Степана Масляка. Тут автор доводить, що творення майбутнього українського суспільства повинні взяти на себе молоді сили, бо старша генерація вже не здатна до такого завдання. Основою цих молодих сил мало стати стрілецтво, навколо ідей якого зібралося те, що ще «здорове, молоде, міцне і, перебувши огневий гарт, стане воно зав’язком нової суспільности, творчої і здібної до посвяти і запалу до діла і бою...» [56] [48] З листiв одного героя (З письм четаря Iвана Балюка до Дмитра Донцова) // Шляхи. – 1915. – № 1. – С. 19. . Головним принципом діяльності молоді мала бути «праця напружена до максімума і борба без компромісів, без уступок», бо «національна честь вже пробудилась і жадає сатисфакциї за століття неволі, кривди, топтання...» [57] [49] Балюк I. Листи з поля // Тим, що впали. Лiтературно-мистецький збірник. Кн. 1 / Зложив М.Голубець, украсив І.Іванець. Артистична Горстка і Пресова Кватира УСС в поли. – Львів, 1917. – С. 66. . Підсумовуючи свої роздуми, Іван Балюк зазначав: «Цiль наша ясна: Українська держава в етнографiчних границях i уможливлений нею iнтензивний культурний розвiй... Нам не вiльно вдоволятися навiть тим, якби до Днiпра прилучено Україну, що мабуть виключене в сiй вiйнi. Се проста i зрозумiла думка, але те важне, щоби привикли до неї» [58] [50] З листiв одного героя... – С. 17. . Така позицiя була виразом спiльної думки всього стрiлецького загалу.

Аналiзуючи стан українського суспiльства i бачачи в ньому немало недолiкiв, зокрема, брак почуття обов’язку, вiдповiдальностi, дисциплiни, стрiльцi вважали своїм безпосереднiм завданням допомогти йому позбутися цих вад. Вони заявляли, що стануть «тими вiдродженцями, якi нарiд вiдродять, будуть корчувати те, що нас нищить, а насаджувати те, чого нам треба, щоб стати народом «залiзним» [59] [51] Дiло. – 1915. – 8 трав. . «Ми чуємо, що нашi думки годнi перетворити нарiд, — писав Iван Балюк до Дмитра Донцова й тут же додавав, — але i чуємо, що слабiємо, один за другим сходимо зi сьвiта» [60] [52] З листiв одного героя... – С. 18. . Останнi слова стали страшним провидiнням для УСС, бо багато з них, в тому числі й сам Iван Балюк, загинули в боях, — що мало трагiчнi наслiдки для українських визвольних змагань.

В середині 1915 р. значну частину Галичини було звільнено від російського війська. Чимало до цього спричинилися й Українські Січові Стрільці. Переслідуючи ворога, вони через Тухлю, Сколе, Камінку і Тисів наприкінці травня підійшли до Болехова. Там їм протягом 28–31 травня довелося витримати шалений натиск росіян, що спробували перейти в контрнаступ. У найважчому становищі опинився І–й курінь, котрий, обороняючи позиції під Лісовичами, потрапив в оточення. Це сталося через підрозділи 130–ї австрійської бригади, які вночі 30 травня несподівано відступили, не попередивши стрільців. Вирватися з оточення вдалося лише частині куреня. Крім вбитих і поранених, значна кількість стрільців потрапила в полон, серед них сотник Осип Букшований, четар Антін Артимович, хорунжі Олена Степанівна, Володимир Свідерський та інші.

Тим часом II–й курінь займав оборону на північ від Гузієва. «Там, — зазначається в «Історії українського війська», — опинились У. С. С. в дуже невигідних становищах, на чистому полі, де ще вдодаток не можна було, через рінистий ґрунт, побудувати надійних стрілецьких ровів. Через те вогонь ворожої артилерії та скорострілів забрав чимало жертв ще перед боєм. Наступаючи на Лісовичі, москалі вдарили водночас на Гузіїв і заняли експоновані становища над Свічею. Від ударів москалів увесь фронт, від Гошова до Лісович, подався дня 31 травня назад і боєва лінія спинилася на окраїнах Болехова. Москалі кинулись переслідувати противника, що його розбиті відділи порозлітались, куди попало. На задах зчинилася така паніка, що всі вищі команди, обози й артилерія покинули Болехів і почали втікати в Карпати. Ворожа гармата бомбардувала Болехів і всі дороги на південь. Але розгін москалів спинив II курінь У. С. С. на залізничому шляху. Ворог, що масово напирав розлогою долиною Свічі, мусів завернутися від вогню стрілецьких сотень, яких скріпили виловлені недобитки чужих полків. Підчас бою долучилась до куреня ще й сотня новобранців, що 26–го прийшла, під проводом чет. І. Цяпки, на фронт. Ця сотня одержала боєві христини зараз другого дня в бою під Гошовом, куди післали її на допомогу 51 мадярському полкові. Підчас цього бою сотня втратила половину людей, але держалась завзято» [61] [53] Крип’якевич I., Гнатевич Б., Стефанiв З. та iн. Назв. праця. – С. 321. . Загалом, у боях під Болеховом УСС втратили 15 вбитих, 50 поранених і близько 150 полонених.